Псалми (від грец. ψαλμόζ — хвалебна пісня, первісно — ударяти по стру­нах, спів під акомпанемент струнного інструмента) — жанр духовної лірики. Перші псалми, зібрані в Псалтирі, при­писуються біблійному цареві Давиду. В цей біблійний текст увійшло 150 псалмів. У східнослов'янських культурах Псалтир став відомим з XI століття й використовувався з навчальною метою: за ним вчили грамоті і співам, намага­лися тлумачити виражені в ньому ідеї та образи. Висока мистецька довершеність псалмів Псалтиря, їхній тонкий ліризм постійно спонукали поетів середньовіччя й більш пізніх часів до наслідування їхнього змісту. Широковідо­мими стали літературний і музичний переклади текстів біб­лійних псалмів, зроблені С. Полоцьким у книзі «Псалтирь римотворна». Ліричними віршами Псалтир перекладав В. Тредіаковський, а Г. Державін написав знамениту оду «Властителям та суддям» на тему вісімдесят першого Давидового псалма, осуджуючи в ній «земних богів». В українській літературі цей жанр має багату історію. Він був досить поширеним у XVII—XVIII століттях у творчості «мандрівних дяків», входив до репертуару сліпих лірників. Специфічним різновидом псалмів є ліричні вірші Г. Ско­вороди, що ввійшли до збірки «Сад божественных пес­ней» («Весна люба, ах, прийшла!», «Ах поля, поля зелены», «Ой ты, птичко жолтобоко»). Цикл із десяти творів під наз­вою «Давидові псалми» належить Т. Шевченкові («Бла­женний муж на лукаву...», «Чи ти мене, Боже милий...», «На ріках круг Вавилона...» тощо). «Варіація перва Дави­дової псалми» належить П. Кулішу. У літературі XX сто­ліття цей жанр зустрічається у творчості Є. Маланюка, Б.-І. Антонича, Д. Павличка.