Літературний портрет —up досить поширена жанро­ва форма сучасної мемуаристики. Його автор не ставить собі за мету відтворити весь життєвий шлях свого героя. Подіб­ного важко досягти, оскільки письменникові в такому разі необхідно знати про героя буквально все, а для цього потрібне щоденне й щогодинне спілкування протягом усього життя, що навряд чи є реальним. Письменник, який працює в жанрі літературного портрета, намагається через одну або кілька зустрічей з героєм показати цілісність, складність і багато­гранність його особистості. При цьому він прагне досягти портретної схожості, що теж визначає специфіку жанру.

Майстрами літературного портрета зарекомендували себе М. Бажан («Думи і спогади»), П. Панч («Відлітають журавлі»), С Голованівський («Меморіал»), С. Журахович («Пам'яті пекучий біль»), Т. Мороз-Стрілець («Голос пам'яті»), О. Ющенко («В пам'яті моїй»).

 

Говорячи про літературний портрет як мемуарний жанр, треба не забувати, що з ряду параметрів він дуже близький до художньої біографії й літературно-критичного жанру з такою ж назвою.

 

«Ми з деякою набридливістю підкреслюємо думку про близькість біографії, портрета та літературної критики, — наголошував В. Барахов, — зовсім не для того, аби роз­мити межі жанру літературного портрета. Ми хочемо лише акцентувати увагу на тому, що узагальнена характеристи­ка, яка утворює його оповідну основу, включає в себе елементи інших споріднених жанрів, котрі підкоряють­ся основному задумові портретиста. їхнє місце й роль у кожному конкретному випадку залежать від головної мети автора. Тому в середині портрета центр ваги, що незмінно припадає на саму індивідуальність людини, може зсу­ватися в той чи інший бік, утворюючи його різноманіт­ні жанрові різновиди (літературний портрет як жанр мему­арно-біографічної прози, літературний портрет як доку­ментально-біографічну оповідь про давно померлого істо­ричного діяча, яка грунтується на використанні іконо­графічних матеріалів, листів, мемуарів сучасників, літе­ратурний портрет як жанр критики тощо)».

Творча практика українських письменників переконує, що літературний портрет як жанр мемуаристики в чистому вигляді в ній існує рідко. Найчастіше твори цього жанру групуються в цикли про різних героїв, об'єднуючим цен­тром яких є постать автора. Скажімо, спогади С. Крижа-нівського «Ми пізнавали неповторний час» являють собою поєднання трьох циклів літературних портретів за тема­тикою: «Фронтові друзі» — 14 портретів, «Учителі і соратники» _ стільки ж, «Зустрічі на перехрестях» — 3 портрети. Іноді, в українській літературі подібне зустрічається нечасто, літературні портрети постають як компоненти складнішої жанрової структури. Прикладом може слугува­ти тетралогія Ю. Смолича «Розповідь про неспокій», що є велетенським мемуарним нарисом, в якому, крім характе­ристики суспільно-політичного життя впродовж кількох десятиліть, аналізу літературного процесу цього ж періоду, представлені літературні портрети багатьох письменників, учених, політиків. Подібний характер мають і «Зустрічі і прощання» Г. Костюка.