Поетизмами називаються слова,   уживані майже виключно в мові пое­тичних творів і дуже рідко за їхніми межами: «Мова є одність. Але пам'ятай, о, поете: як в домі, // В одності мови чіткий поділ на поверхи є. // Поверхи, отже, назвімо: є мова, щоденних взаємин, // Мова науки і є вповні відмінна від них // Мова поезії. Маєш її притаманність плекати...», — писав М. Зеров у вірші «Поетична мова». Художня функція таких слів полягає в тому, що вони посилюють патетику вірша, його піднесений, урочистий пафос або ж, навпаки, пом'якшують та інтимізують його ліричний настрій. Пое­тичні слова — це здебільшого слова, дібрані шляхом каноні­зації, тобто закріплення традиціями постійного вживання найбільш уподобаних форм:

1)      Старослов'янізмів, таких як — десниця, чоло, злото, вуста та інші. Наприклад: «На скронях та пооране чоло» (Є. Маланюк); «До мене схилила чоло» (Є. Плужник); «без сонця до мого чола» (В. Барка); «А смертю роздерті уста!» (Є. Маланюк); «Тим криком, що горить в кривавім стис­ку уст» (Є. Маланюк); «Безкровними, беззвучними устами» (М. Зеров); «І сухі тривогою уста» (О. Ольжич); «Щоб ти, найміцніший, сперся, // Спочив на моїх устах» (О. Теліга); «Уста людські жагою затремтіли» (А. Малишко);

2)      Індивідуально-авторських неологізмів, що є свого роду поетичною цитатою, таких як — синь, осяйний, криця, голубінь, блакить, далечінь і т. д. Наприклад: «Слово, чому ти не твердая криця» (Леся Українка); «Як іскра, що рождають криця й кремінь» (Є. Маланюк); «Не хліб і мед слов'янства — криця! кріс!» (Є. Маланюк); «Вони лишилися, як криця» (Є. Маланюк); «Не зірвуться слова, гартовані, як криця» (О. Теліга); «а в очах — морозяна блакить» (О. Ольжич); «А дні пливуть — мелодія в блакить» (Є. Мала­нюк); «І налились блакиттю вже на нім» (Б.-І. Антонич); «рветься запалить срібний мармур хмар // та блискучу блакить» (В. Барка); «але вже і неба синь безконечна» (В. Стельмах); «й линя її весела синь» (Є. Маланюк);

3)      Народнопісенних зворотів — найчастіше прийомів, що утворюють слова ласки, пестощів або, навпаки, зневаги, які набувають свого експресивно-емоційного забарвлен­ня не в кореневому значенні, а завдяки різним суфіксам: човник, тихесенький, дідуган, носище, вовчисько, їстоньки, спатоньки і т. д. Наприклад: «Ой гай, мати, ой гай, мати, // Ой гай зелененький... // Ой поїхав з України // Козак моло­денький» (народна пісня); «Йваночку // свічечко // червона калинонько // козацька вродо // ой молюсь за вас // ой росинкою раннюю // неславою солоною// ой барвіночком // тай втішиться // серденько соборове // не вражеє злеє» (С. Сапеляк); «З якого ти саду, чудовая роже? // Тебе й морозище зв'ялити не може!» (А. Кримський).