Парономазія (грец. παρονομασία
— біля і ονομάσω — називаю) — це
стилі- стична
фігура, утворена зіставленням слів, різних за
значенням, але подібних за звучанням. Наприклад:
«Раділи радієм, плутоново плодились, // А ми
світили вами, аж посліпли... //їв судний день
чорнобильський збудились...» (М. Влад).
Найчастіше парономазія використовується у
віршових творах, з причини того, що вони більшою
мірою, ніж проза, орієнтовані на звукову
відчутність слова, на вияв звукової значущості
художнього мовлення. У прозі парономазія
найчастіше використовується для створення
каламбурів, наприклад: «Як у вас тяглова
сила, що-небудь тягає? — Тягає!.. Оце два дні у
степ вивозила курей» (О. Ковінька, «Розмова по
телефону»).
Досить часто і у віршових текстах парономазія
виступає як засіб творення комічного враження. У
зв'язку з цим О. Пономарів пише: «Стилістичні
властивості парономічного зближення слів часто
використовуються при створенні епіграм, пародій,
шаржів. Для прикладу можна навести одну з пародій
Юрія Івакіна, навіяну творами Івана Драча:
Біля персів вона тримала зоряного сина („Ніж
у сонці")
Чистих персів торкатись не дасть („Балада про
дівочі перса")
Та персів
проклятих два рідні
вулкани („Божевільна
балада")
Торка її холодні полум'яні перса
(„Калина")
Вітер перса мої пестить („Жінка і
море")
Іван Драч „Персальна балада"
І невідь звідки падають ці сни...
Лечу на крилах персів
в країну персів,
в державу персів, в
князівство персів,
у Персію, сказати б.
Шукаю серед персів свій босий слід і не
знаходжу.
На сполох б'ю у дзвони персів:
„Постаньте, персів бранці —
протуберанці!"
Із персів смутку спиваю оскому пісні. Співаю
„Баладу про острів Антораж"... І гей! На абордаж
беру галери персів — Де перса персонал і персонаж
(за борт цей
екіпаж!).
Тримаюся за стопи персів, за грона персів, за
вулкани персів, за бетатрони персів,
за їх ракетодроми, Як той Персей за
Андромеду, І мегатонни персів вибухають —
віршем»
|
