Притча (давньорос. притьча — те, що притичеться, приміряється до чо­гось і таким чином отримує своє значення) — короткий фольклорний або літературний розповідний твір повчаль­ного характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття. Ю. Клим'юк визначає притчу як «твір з моральною постановою, що міс­тить узагальнений життєвий досвід і покликана допомогти кожному, незалежно од віку, засвоїти певні принципи пове­дінки, дати ключ до сприйняття книжної мудрості». Жанр притчі оформлюється в усній народній творчості й генетично веде своє походження, як вважають окремі дослідники, від так званого аполога (казки про тварин), з якого розвинулася й байка, за жанровими ознаками най­більш споріднена з притчею. Генезис і жанрову структуру притчі в сукупності ознак, що мають відрізнити цю фор­му від близької до неї байки, Ю. Клим'юк характеризує так: «Близька жанрова форма притчі та байки зумовлена спільністю їх походження: від міфу до казки, від казки до аполога.., з якого й розвинулася власне байка і притча. Повчальність, алегоричність, філософічність, зовнішня подіб­ність побудови — це ті риси, що єднають притчу з байкою. Водночас притча має ряд відмінностей. Якщо байка змальовує характер людини, викриває π негативні риси, то в притчі на характери героїв звертається мало уваги, вони є часто неконкретними, можна сказати, навіть абстрактними, повністю залежать од наперед заданої думки. <...> Архаїко-урочиста манера оповіді надає притчі певної інтонації, позначається на образній системі.