Ода (від грец. ωδή — пісня) — первісно — пісня на будь-яку тему, що виконувалася в давній Греції хором під музичний супро­від, пізніше — хвалебний вірш, який присвячено услав­ленню важливих історичних подій або видатних осіб. Інко­ли ода прославляє величні природні явища. Стиль таких творів є особливо урочистим, з елементами патетики. В. Дом-бровський, наприклад, визначав оду так: «Слово „ода" означає в грецькій мові те саме, що наше „пісня". Тіль­ки ж не кожна пісня є одою; тим іменням означуємо звичайно пісню, в котрій поет, зворушений якимсь висо­ким, незвичайним і подиву гідним предметом, з яким зв'я­зані загальнолюдські, національні або громадські інтере­си, виказує свої почуття пориваючим огненним словом, прибраним у всі засоби картинності, експресії і мелодій­ності. Визначною ознакою од, отже, є піднесений настрій, сміливий, нестримний лет фантазії, палке почуття оду­шевления і пристосована до цього поетична форма вис­лову. Теми для прославлення і звеличання бере ода зі сфери найвищих ідеалів, поривів, бажань і змагань люди­ни, що підносять її понад тісний овид особистих турбот і інтересів, особистих почувань і бажань. Воля, поступ людства, любов до рідного краю, боротьба за здійснення в житті високих кличів волі, правди й братерства, ідеальні заміри і змагання, геройські діла й подвиги, непереможна сила пісні — все те може дати привід до підйому духу й бути прославленим в оді».

Основоположником жанру став давньогрецький поет Піндар (IV ст. до н. є.), який був автором низки од на честь богів, перемог греків у війнах і на олімпійських іграх. Його оди мали строгу метричну форму й композицію (строфа— антистрофа—епод). Римський лірик Горацій, що жив у IV столітті до нашої ери, складав оди на честь Венери, Вакха, а також імператора Августа Октавіана. В добу Від­родження найбільшим одописцем став француз П. Рон-сар (середина XVI ст.). Його оди славили природу, що приносила радість і спокій людям («До струмка Белле-ри», «До Гастінзького лісу»). Деякі оди Ронсара були написані на честь кохання, вина («Кривий Венерин чоло­вік — один», «Мій друже, повели, щоб жить зручніше»).