Неологізми (від грец. νέοζ — новий і λόγοζ — слово) — це новостворені слова, значення слів, словосполучення, що з'явилися в мові й ще не перейшли до розряду загально­вживаних. Загальна причина появи неологізмів полягає в необхідності давати назви тим новим явищам і поняттям, які з'являються у процесі невпинного розвитку людського суспільства. При цьому, «якщо предмет чи поняття за­кріплюються в житті суспільства, то їхня назва з часом перестає сприйматися як нова й переходить до активної лексики. Коли ж вони втрачають актуальність, їхня назва стає історизмом. Так, слова „космонавт", „ЕОМ", „комп'ю­тер", „колготки", „універсам", що з'явилися кілька десяти­літь тому, уже стали звичними й вийшли з розряду неоло­гізмів. За станом на 1993 рік неологізмами є такі слова, як „СНД", „снумівець", „роздержавлення", „комп'ютеризація", "брокер", „бартер", „відеосалон", „холдинг", „рекетир"...».

Неологізми, у свою чергу, поділяються на загальномовні та індивідуально-авторські. Загальномовними називають такі нові слова, які, по-перше, досить швидко стають надбан­ням усіх або обмеженого за якоюсь ознакою (професій­ною, соціальною, територіальною) кола носіїв мови, і, по-друге, виконують переважно номінативну, тобто назив­ну, функцію. Індивідуально-авторськими називаються такі нові слова, які створюються письменниками і вживання яких, по-перше, виконує не стільки номінативну, скіль­ки оціночно-виражальну функцію. Порівняйте з оцінкою, яку дає індивідуально-авторським неологізмам Б. Тома-шевський: «Неологізми — це такі слова, які створює сам митець, сам поет, письменник не для того, щоб дати їм загальний ужиток, ввести їх до загальновживаної мови, в загальний словник, а для того, щоб читач відчував у про­цесі сприйняття самого художнього твору, як перед ним народжується нове слово. Неологізм повинен завжди сприй­матися як певний винахід саме даного митця, він непов­торний. Як тільки починають його повторювати, вводити до загального словника, він втрачає той стилістичний ефект, на який розраховував митець. Митець розраховує на нео­логізм як на слово, що створюється на очах у читача й виключно для даного контексту». Пропонуємо при­клади індивідуально-авторських неологізмів П. Тичини: «...Діло брать, щоб аж сміялось... Щоб життя в нас виноград­но і пшенично наповнялось»; «...свиня ...од всіх свиней свиніша»; у В. Маяковського: «фимиамился восторг»; «И пошли часы необычайниться».

 

«Хай вигадані відповідними художниками слова, нові слова залишаються назавжди тільки їх словами, — писав Л. Булаховський, — хай вони не поступають до активного фонду загальної мови, — але там, де їх ужито, вони жи­вуть і довго житимуть своїм повним художньо-естетичним життям, на своєму місці вони є збагаченням мови як засобу служити виявом певної діючої образності та емоційності і, подобаючись хоча б певному колу читачів, тим самим виправдовують своє народження і своє існування».

Індивідуальна новизна — одна з найяскравіших ознак художнього мовлення. Функцію неологізації мовлення при цьому виконують не лише виключно неологізми як такі, а й усі інші засоби лексико- і контекстуально-сино­німічного увиразнення мовлення, які порушують автома­тизм його сприйняття за рахунок того, що завжди нада­ють мові несподіваних словесних форм, які більшою або меншою мірою психологічно асоціюються в читача з чи­мось новим, незвичним.