Метонімія (грец. μετωνυμία — перейменування) — це слово, зна­чення якого переноситься на найменування іншого пред­мета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою. Наприклад, такий вислів, як «весь театр аплодував», містить у собі метонімію, виражену словом «театр». Це слово вжите тут не у прямому, а в переносному значенні, оскільки, кажучи так, ми маємо на увазі те, що аплодував не театр, а глядачі, які в ньому знаходилися. При цьому поняття «театр» і «глядачі» перебувають у тісному взаємозв'язку, виступаючи як близькі за самою своєю при­родою, реально, а не умовно, як це має місце в метафорі. Метонімія часто ототожнюється з метафорою, або роз­глядається як її різновид. Арістотель не виокремлював метонімії з метафори. Як окремий троп метонімію вперше використав римський оратор І століття нашої ери Квінтіліан. На відміну від метафори, метонімічне зіставлення предметів відбувається не за ознакою їхньої подібності, а за ознакою їхньої суміжності, тобто належності їх до одного кола явищ, до понять одного порядку, пов'язаних часови­ми, просторовими, причинно-наслідковими та іншими від­ношеннями. Метонімія широко використовується у віршо­ваному та прозаїчному мовленні як місткий зображувально-виражальний засіб.

 

Розрізняють такі різновиди метонімії:

1)      Метонімія місця (в основі — заміщення назви об'єкта вказівкою на місце його знаходження). Наприклад: «Гомоніла Україна» (Т. Шевченко); «Борислав сміється» (І. Франко). Особливий випадок — заміна назви вмістимого вказівкою на предмет, що вміщує його: «Ми випили по кілька чарок, і моя голова з незвички трохи обважніла» (В. Підмогильний).

 

2)      Метонімія часу (в основі — заміщення назви події вказівкою на час, коли вона відбувалася). Наприклад: «Як і колись, так і тепер ти // Не спромоглась на гарний плід» (В. Сосюра; йдеться про історію України).

 

3)      Метонімія засобу (в основі — заміщення назви дії вказівкою на знаряддя, яким вона була здійснена). Напри­клад: «Під дзвінкії струни гетьмани встають, // І прадіди в струнах бандури живуть» (Л. Боровиковський).

 

4)      Метонімія належності (в основі — заміщення назви предмета вказівкою на ім'я його творця). Наприклад: «Ти довго Шекспіра перекладав сьогодні» (Є. Маланюк).

5)  Метонімія матеріалу (в основі — заміщення пред­мета вказівкою на матеріал, з якого даний предмет зроб­лений). Наприклад: «Купив князь пісню Боянову, //
возложив йому гривну золоту на шию — // срібні гус­лі озолотив, // попліч свого злотокованого стільця // усоболях возсадовив» (І. Калинець).