Медитація (лат. meditatio — роздум) — вірш філософського змісту, в якому автор передає свої глибокі роздуми про деякі важливі проблеми, інколи глобального значення (жит­тя і смерть, дружба і кохання, людина і природа). Особливого поширення цей жанр набув у поезії сентименталістів і романтиків. Медитативний характер мали чимало віршів Є. Гребінки, М. Костомарова, Т. Шевченка, П. Куліша, О. Олеся, В. Самійленка, Лесі Українки. У літературі остан­ніх десятиліть медитації писали М. Рильський, В. Сосюра, A.  Малишко. Прикладами медитації можуть бути вірші «Дивлюсь я на небо» І. Муратова, «Знову літо пролетіло» П. Осадчука, «О власну стріти смерть — як щастя засягнути» B.  Стуса. Інколи у творчості поетів медитації складають цілі цикли. Так, у С Крижанівського є цикл «Медитації», що об'єднує шість віршів («Вночі моя уява ожива», «Мені чужа бундючність пишних поз», «Юних літ казки обворо­жили», «Про смерть», «Звернення до моря», «Ні пишним лугом, ні затишним лісом»). У Ю. Сердюка подібний цикл складається з двох віршів («Природа. Гармонія», «Слово»).