Іронією (грец. ειρωνεία —
насмішка) називається слово або
словесний зворот, що набувають змісту, прямо
протилежного їхньому буквальному значенню.
Наприклад, у фейлетоні О. Вишні «Чухраїнці» таким
виступає слово «лорди», котре стосовно нації
чухраїнців, про яку тут ідеться, звучить явною
насмішкою: «Чухраїнців було чимало: щось понад
тридцять мільйонів, — хоч здебільша вони й самі не
знали, хто вони такі суть...
Як запитають було їх:
— Якої ви, лорди, нації?
Вони, почухавшись, відповідають:
— Та хто й зна... Живемо в
Шенгеріївці. Православні».
Іронічна інтонація виявляє себе в
контексті, більш-менш близькому сусідстві з іншими
висловлюваннями автора, загальний тон яких дає
змогу вловити в кожному окремому випадку
невиявлену прямо іронічну інтонацію. Іронія
звичайно вказує на відношення мовця до
зображуваного й може мати багато смислових
відтінків. Інколи для позначення слів, що
мають протилежний буквальному зміст,
використовують термін «антифразис». Наприклад,
«цей Крез» (стосовно бідняка). Антифразис —
найпоширеніший різновид іронії як тропа.
Рідше трапляються вирази, що мають форму так
званого астеїзма, тобто схвалення у вигляді
осуду. Наприклад, у А. Чехова: «Собачонка ничего
себе... Сердится, шельма... цуцык этакий...»
Найчастіше іронія використовується
з метою створення комічного
враження.