Фастнахтшпіль від fastnacht — масниця, spiel — гра, буквально «масницька гра») — жанр німецького народного комічного театру. Основою фаст-нахтшпілів були народні звичаї та весняні обряди (вигнан­ня зими, злих духів, торжество родючості). Напередодні Великого Посту влаштовувалися маскарадні карнаваль­ні процесії, які супроводжувались інсценуваннями різних подій повсякденного життя. Спочатку фастнахтшпіль являв собою інсценізований шванк із 3—4 дійовими особами. Найдавнішою п'єсою цього жанру є «Гра про Нейдхарта» (1350 p.), де зображався конфлікт між лицарями та селяна­ми, причому як одні, так і другі змальовані в сатиричному плані. Найбільш популярними були сценки з подружнього життя. Нюрнбержці Ганс Розенплют і Ганс Фольц роз­робляють також і політичну тематику («Турецький фаст­нахтшпіль», «Про папу, кардинала та абата»). Саме Г. Ро­зенплют підносить фастнахтшпіль до літературного жанру. За часів Реформації фастнахтшпіль стає знаряддям боротьби різних релігійних таборів (твори Г. фон Руте, Б. Бальдіса, Н. Мануеля). Поступово релігійна тематика поступається світській. Цей перехід знаменують п'єси Й. Вікрама — обробка твору Гегенбаха «П'єса про 10 віків» (1531 р.) та «Повно дурнів» (1537 р.) за С. Брантом. Вер­шиною жанру стають фастнахтшпілі Ганса Сакса, автора 85 п'єс. Сакс перероблює сюжети Біблії, античних авторів (Гомер, Верґілій, Овідій), італійських гуманістів (Петрарка, Боккаччо), звертається до матеріалу німецьких шванків. Його фастнахтшпілі засновані на комічній події з розгорну­тою дією. Персонажі Г. Сакса не мають індивідуальних рис, бо поетичним завданням жанру фастнахтшпілю є висвітлення стереотипів людської поведінки.