Епанафорою (від грец. έπαναφορή), або анадиплосисом (від грец. άνα-  δίπλωσιζ — удвоєння), або стиком, називається стилістична фігура, яка зв'язує повтором окре­мого слова або словосполучення кінець попередньої мов­ної одиниці з початком наступної. Наприклад:

 

Чому стилетом був мій стилос. І стилосом бував стилет.

Крім стику, тут ще й кільце.

 

Стик можна розглядати як подвоєння епіфори та анафо­ри, звідси його й називають епанафорою, або епанострофою. Зішлемося на В. Домбровського: «Повторення якогось сло­ва або фрази з кінця одного вірша на початок слідуючого називається епанастрофою. Такі повторення звичайні в старовинних народних піснях, як наприклад в колядках, щедрівках, гагілках та інших, в яких творять об'єднуючий віршовий елемент, що ніби звена одного ланцюга в'яжуть в одну цілість поодинокі гадки пісні, наприклад:

 

Нема в короля такого коня — У мого коня золота грива. Золота грива, срібні копита, Срібні копита, шовковий хвостик, Шовковий хвостик, очі тернові, Очі тернові, вушка листові...

(Народна колядка)».

 

Дана стилістична фігура найчастіше з-поміж інших фігур (за винятком хіба що анафори) трапляється у фоль­клорі. Стик часто називають підхопленням — через те, що кожен новий рядок немовби підхоплює, посилює і роз­гортає зміст попереднього рядка. Зрідка, переважно як композиційний прийом, стик застосовується в прозі. Ціка­вий зразок міститься у відомому романі М. Булгакова «Май­стер і Маргарита», двадцять четверта глава якого закінчується так: «...и сколько угодно, хотя бы до самого рассвета, могла Маргарита шелестеть листами тетрадей, разглядывать их и целовать, и перечитывать снова: — Тьма, пришедшая со Средиземного моря, накрыла ненавидимый прокуратором город... Да, тьма», — а двадцять п'ята починається словами: «Тьма, пришедшая со Средиземного моря, накрыла нена­видимый прокуратором город. Исчезли висячие мосты, соеди­няющие храм со страшной Антониевой башней, опустилась с неба бездна...» і т. д.