Порівнянням (лат. comparatio)
називається словесний вираз, в якому уявлення про
зображуваний предмет конкретизується шляхом
зіставлення його з іншим предметом, таким, що
містить у собі необхідні для конкретизації
уявлення ознаки в більш концентрованому вияві.
Наприклад, в уривку з вірша В. Стуса: «У
цьому полі, синьому, як льон, // де тільки ти — і
ні душі навколо, // уздрів і скляк — блукало серед
поля // сто тіней. В полі, синьому, як льон» —
уявлення про синій колір поля конкретизується
шляхом зіставлення його з льоном, в якому ознака
синяви виявлена в концентрованішій формі.
Порівняння має тричленну будову:
1) те, що
порівнюється, або «предмет» порівняння
(лат.comparandum),
2) те, з чим
порівнюється, «образ» (лат. comparatum),
3) те, на основі чого
порівнюється одне з іншим, ознака, за якою
відбувається зіставлення (лат. tertium
comparationis). Наприклад, у порівнянні з вірша
М. Костомарова «Брат з сестрою»: «Сія дівка не
наймичка, // Пригожая, як панночка, // Молодая, як
травиця, // Рум'яная, як зірниця, // Із далекої
чужини, // 3 козацької України...» — «предмет»
порівняння— «сія дівка»; образ порівняння —
«панночка», «травиця», «зірниця»; ознака
зіставлення — характерні риси дівчини «пригожа»,
«молода», «рум'яна».
В системі засобів поетичного увиразнення
мовлення порівняння виступає, чи, точніше,
психологічно сприймається як форма
ускладнення епітета, свого роду розгорнутий
епітет. «Проста вказівка на ознаку, що вимагає
підкреслення, — пише в цьому зв'язку Б.
Томашевський, — не завжди задовольняє вимоги
виразності. Аби безпосередніше вплинути на
почуття, потрібно більш конкретне уявлення
про ознаку, про яку слід нагадати й до якої
привертається увага. Тому інколи найменування
ознаки супроводжується зіставленням
означуваного з предметом або явищем, що має дану
ознаку в повній мірі». Розрізняють такі основні типи порівнянь —
просте, поширене, приєднальне,
заперечувальне.
1. Простим
називається порівняння, в якому
порівнювані предмети зіставляються за однією
або кількома однорідними ознаками, наприклад:
«Ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими
очима...» (О. Кобилянська).
2. Поширеним
називається порівняння, в якому
порівнювані предмети зіставляються одночасно
за кількома ознаками, наприклад: «Слів є відмінна
природа: одні є скучні і сіряві, // Як придорожні
пили; другі, як свіжий пісок // На узбережжях
відлюдних, нам радують око і душу; // Мужнє
гранітне зерно треті нагадують нам; // інші —
немов діаманти, що блиском споріднені з сонцем: //
Розкіш таємну в душі будить їх радісна гра...» (М.
Зеров). До особливого різновиду належить таке
поширене порівняння, в якому «образ», тобто
те, з чим зіставляється предмет, розгортається в
окрему образну картину, яка може становити й
самостійний інтерес. Подібні порівняння
зустрічаються вже в Гомера. Неперевершеним
майстром таких порівнянь вважається М.
Гоголь: «Вошедши в зал, Чичиков должен был на
минуту заж мурить глаза, потому что блеск
от свечей, ламп и дамских платьев был
страшный. Всё было залито светом. Чёрные фраки
мелькали и носились врознь и кучами там и там, как
носятся мухи на белом сияющем рафинаде в пору
жаркого июльского лета, когда старая рубит и делит
его на сверкающие обломки перед открытым
окном; дети все глядят, собравшись вокруг, следя
любопытно за движениями жёстких рук её,
подымающих молот, а воздушные эскадроны мух,
поднятые легким воздухом, влетают смело, как
полные хозяева, и, пользуясь подслеповатостью
старухи и солнцем, беспокоящим глаза её, обсыпают
лакомые куски где вразбитную, где густыми кучами.
Насыщенные богатым летом, и без того на всяком
шагу расставляющим лакомые блюда, они влетели
вовсе не с тем, чтобы есть, но чтобы только
показать себя, пройтись взад и вперёд по сахарной
куче, потереть одна о другую задние или передние
ножки, или почесать ими у себя под крылышками,
или, протянувши обе передние лапки, потереть ими у
себя над головою, повернуться и опять
улететь, и опять прилететь с новыми докучными
эскадронами» («Мертві душі»).
3. Суть приєднального
порівняння, за визначенням Б. Томашевського,
полягає в тому, що «...спочатку подається
предмет, а потім, коли вичерпана тема, яка
стосується предмета, після сполучникового слова
„так" подається образ»; Приєднальна форма порівняння вживана майже
виключно в індивідуально-авторській поезії:
Як човен веселий, відчаливши в море, По синім
кришталі за вітром летить І веслами воду і пінить,
і оре, Лебежою шиєю в хвилях шумить, — Так дикий
арап, поводи відпустивши Коню вороному, в пустиню
біжить.
(Л. Боровиковськип)
4. Заперечувальне — це
порівняння, побудоване не на зіставленні, а на
протиставленні предметів. Ця форма порівняння
найбільш типова для фольклорної поезії; в
індивідуально-авторській поезії вона
найчастіше використовується з метою
стилізації:
Не китайкою покрились Козацькії очі, Не
вимили біле личко Слізоньки дівочі: Орел вийняв
карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з'їли, —
Така його доля.
(Т. Шевченко)
Порівняння, подібно до інших засобів
художнього увиразнення мовлення, не лише
конкретизує уявлення про предмет, про який
ідеться, а й відображає емоційне
ставлення до нього
мовця.
|
загрузка...
Украинская Баннерная Сеть
|