Художня взаємодія в перебігу літературного процесу може бути двох видів: міжнаціональною та внутріш-ньонаціональною. Міжнаціональна взаємодія поділя­ється на внугрішньорегіональну й міжрегіональну. Внутрі-шньорегіональна взаємодія — це взаємовплив окре­мих національних літератур певного регіону, приміром слов'янських чи германських літератур. Міжнаціональна взаємодія може розвиватися як на особистому рівні окремих великих письменників (наприклад, М. Коцю­бинський і М. Горький, П. Тичина і Л. Арагон), так і на рівні зв'язків окремих національних літератур (наприклад, українсько-російські, українсько-польські, українсько-грузинські літературні взаємини) і всієї ху­дожньої культури окремих народів (візантійська культу­ра вагомо вплинула на розвиток літератури та мистецтва Київської Русі). Літературна взаємодія може відбувати­ся в межах однієї доби (російсько-українські та україн­сько-російські взаємозв'язки радянської доби), а інколи виходити далеко за її межі (глибоко патріотичні твори давніх письменників, зокрема «Слово о полку Ігоревім», безпосередньо впливали на літературу про Велику Вітчиз­няну війну, скажімо, на роман О. Гончара «Прапоро­носці», епіграфи до кожної з трьох частин якого взяті зі «Слова»).

 

Художні відкриття, зроблені одним народом, можуть через тривалий час вплинути на розвиток духовної куль­тури інших. Епіцентром міжнаціональних літературних взаємин стали Греція доби античності, Італія — епохи Відродження, Франція — часів класицизму, Англія — доби романтизму.

 

Схожість етапів соціально-економічного розвитку різних народів, попри певну асинхронність у поступаль­ній еволюції їхніх літератур, зумовлює чимало спіль­ного в художній свідомості людства, закладаючи надій­ний фундамент міжнаціональних літературних взаємо­впливів.