В українській літературі, як і в цілому у світовій, досить часто зустрі­чаються тропи, утворені шляхом переходу загальної наз­ви у власну (онімізації апелятивів). Незвичність графічного зображення апелятивної лексики з великої літери поси­лює чуттєво-образне сприймання літературного твору, спонукає читача до роздумів, пошуків художньої істини. Персоніфікацію загальних моральних понять в алегоричних образах Доброчинності, Заздрості, Розуму, Пам'яті, Волі, Перемоги, Тріумфу можна знайти вже в перекладних повістях давньої української літератури, проповідях, поле­мічних творах, шкільній драмі. Особливо часто до цього тро­пу звертаються письменники XX століття: Орел, Тризубець, Серп і Молот, Сонячні Кларнети (П. Тичина); Кострубата блакить (Г. Михайличенко); Любов, Страждання (Є. Плуж­ник); Кафедра Злиднів, Університет Ікри (І. Драч); Людина, Червоний Спас (Б. Олійник).

 

В. Галич лише у творчості О. Гончара налічила 60 випад­ків уживання подібних тропів (Подвиг і Сумнів, Образ Людської Ріки, Світло, Високе Відродження, Мати Чиясь, Держава Наруги і Зла — «Циклон»; Мадонна, Художник, Наростаюче, Верховний Коментатор — «Твоя зоря»; Титан Праці, Трудар — «Собор»; Дуга Великого Круга, Дуга Мало­го Круга — «Тронка»; Мис Доброї Надії — «Щоб світився вогник»), які надають художнім образам публіцистич­ного звучання, у зв'язку з животрепетними проблемами сьогодення, співзвучності зі світовими подіями. Дослідниця назвала такий троп асоціонімом (лат. associatio — з'єдную, зв'язую і грец. όνομα — ім'я). «Цей термін підкреслює го­ловне у тропі: здатність графічно виділеної семантеми по­силено викликати в уяві читача поєднання різних асоціа­цій, пов'язаних зі значенням мотивуючого апелятива, кон­текстом твору, добою тощо, які лежать в основі форму­вання образу великого філософського узагальнення». Серед асоціонімів виділяються три великі групи: асоціоніми-алегорії (Мати Чиясь, Художник, Титан); асоціоніми-символи (Океан, Світло); асоціоніми-референції (Велика Армія, Героїня).