Акмеїзм (від грец. ακμή - вершина, найвищий ступінь чого-небудь, міць) — модерністська течія в російській поезії 1910-х років, що об'єднала Миколу Гумільова, Анну Ахматову, Осипа Мандельштама, Сергія Городецького, Георгія Іванова, Михайла Зенкевича, Григорія Нарбута і «співчуваючих» Михайла Кузьміна, Бориса Садовського та інших митців. Досить часто акмеїсти іменують свій напрям «адамізмом» (від першої людини, прабатька Адама). М. Гумільов визначав адамізм як «мужньо твердий і ясний погляд на життя». До течії застосовувався також термін М. Кузьміна «кларизм» (від лат. clams — ясний), яким поет називає «прекрасну ясність» як одну з основних засад нової поезії.

 

Спершу рух виник у вигляді вільної асоціації кількох поетів, що відмежувалися від символізму, точніше, від «Поетичної академії» В'ячеслава Іванова на знак про­тесту проти його нищівної критики гумільовської поеми «Блудний син» (1911 p.). Молоді поети створили спілку під назвою «Цех поетів» (існував у 1911 — 1914 роках, потім відновив свою діяльність у 1920—1922 роках), що охопив широке поетичне коло (до «Цеху поетів» входив і О. Блок). «Цех поетів» приділяє увагу насамперед професійному поетичному вдосконаленню, він має свій друкований орган — журнал «Гіперборей», який видавав поет і перекла­дач Михайло Лозинський, «таємничий наставник» «Цеху». Навесні 1912 року всередині «Цеху поетів» утворилася не­величка група, що проголосила нову поетичну течію. У першій книзі журналу «Аполлон» за 1913 рік були надруко­вані маніфести акмеїстів: стаття М. Гумільова «Спадщина символізму та акмеїзм» і стаття С. Городецького «Деякі напрями в сучасній російській поезії». В той же час ство­рюється ще один акмеїстичний маніфест «Ранок акмеїзму» О. Мандельштама, але з певних причин він був надруко­ваний тільки в 1919 році.

 

Акмеїзм, на думку його представників, був новим на­прямом, що йде на зміну символізму, який, за словами М. Гумільова, вже «закінчив своє коло розвитку й тепер падає». Акмеїсти приймають символізм за свого «батька», але виступають проти його надмірного ірраціоналізму й містицизму. Російський символізм, пише Гумільов, «спря­мував свої основні сили в галузь невідомого», «братаючись» з містикою, теософією, окультизмом. Акмеїзм же, вважаючи, що «непізнаванне» не можна пізнати, та й не слід цього робити, не бажає «зводити пізнання Бога» та «прекрасної дами Теології» «до ступеня літератури», як і не намагається підіймати літературу в її «діамантовий холод». «Завжди пам'ятати про непізнаванне, але не збурювати своєї думки про нього більш-менш імовірними здогадками — ось прин­цип акмеїзму», — зазначає у своїй програмній статті М. Гумільов. Акмеїсти виступили проти символістської про­фанації невідомого й непізнаванного (як влучно висловлю­ється О. Мандельштам, «російський символізм так багато й галасливо кричав про „несказане", що це „несказане" пішло по руках, як паперові гроші»): Ахматову, Мандельштама, меншою мірою Гумільова об'єднує, за висловом С. Аверін-цева, «протест проти інфляції священних слів». Тому й поетика акмеїзму фактично не має абстрактної метафізики й незрозумілих міфологічних образів. Так, М. Гумільов проголошує необхідність «більш точного знан­ня відношень між суб'єктом і об'єктом, ніж у містично настроєному символізмі, „більшої рівноваги сил" у поезії, тобто менше ірраціональної музики та більше усвідомленого сенсу „вірності цій землі". Як стверджує С. Городецький, «після всіх „неприйнять" світ безповоротно прийнятий акмеїз­мом у всій сукупності красот і потворств». Акмеїсти висту­пили за відображення земного, конкретного, предметного і ясного світу, з його формами, обрисами, барвами й пахоща­ми. Поети-акмеїсти, за словами літературознавця В. Львова-Рогачевського, «закохані в інтенсивний колорит, у рель­єфні чіткі форми, у відкарбовані деталі, у стрункість і роз­міреність ліній. У поезії вони протиставили музиці живопис, пластику, архітектуру». Уявлення про поетичні принципи акмеїстів, протиставлені символістським, можна підсумувати висловлюванням С. Городецького: «Бо­ротьба між акмеїзмом і символізмом... є, насамперед, бо­ротьба за цей світ, гучний і барвистий, що має форму, вагу й час».