Улас Олексійович Самчук — український прозаїк. Народився 20 лютого 1905р. в селі Дермань на Рівненщині. Навчався в Бреславському (нині Вроцлавському) університеті. Пізніше переїхав до Чехо-Словаччини, де навчався в Українському вільному університеті в Празі. Перше оповідання У. Самчука «На старих стежках» видруковане у варшавському часописі «Наша бесіда» 1926 року, а з кінця 20-х років він вже активно співпрацює з українськими літературно-художніми часописами. Трагедія голодомору 1932 — 1933 pp. в Україні стала тематичною основою його роману «Марія» (1933). В 1932p. написаний також політично загострений роман «Кулак», в якому автор показує абсурдність насильницької колективізації. Одним з визначних досягнень української літератури стала тетралогія У. Самчука «Волинь» (1928 — 1937) — розлоге епічне полотно, яке зображує буття українського селянина в добу воєн та революцій. Головний персонаж твору, Володька Добенко, через усі життєві катаклізми проносить віру в незнищенність народу. Героїчна історія Закарпатської України відображена в патріотичному романі «Гори говорять» (1936). У роки німецької окупації письменник продовжує культурно-просвітницьку роботу на посаді редактора газети «Волинь». Проте вже 1943p. він був заарештований нацистами за свої патріотичні переконання. В післявоєнний час письменник переїздить до Канади, де публікує перший том трилогії «Ост» — «Морозів хутір» (1948) (другий роман — «Темнота» побачив світ 1957 року, третій «Втеча від себе» — 1982р.). У. Самчук відомий також як автор спогадів: «На білому коні» (1955), «Чого не горить вогонь» (1959), «На коні вороному» (1975), «Плянета Ді-Пі» (1979).

Помер 9 липня 1987р. в Канаді.