Микола Львович Нагнибіда народився в селі Попівка на Запоріжжі в родині сільського фельдшера. З дитинства полюбив він степ, море, мальовничу природу Придніпров'я. А ще по-справжньому тягнуло до книжки. Та вчитися багато не довелося. Життя змусило хлопця з молодих літ самостійно

заробляти на шматок хліба.

М. Нагнибіда працював слюсарем на Харківському велосипедному заводі. Саме на цей час припадають перші літературні спроби майбутнього письменника (друкуватися він почав з 1930 року, а перша поетична збірка «Дніпровська весна» вийшла в 1932 році).

Потім була праця на будівництві металургійного комбінату «Запоріжсталь», Дніпрельстану, навчання в Харківському інституті журналістики, робота в газетах і журналах, служба на Чорноморському флоті.

У роки війни Микола Львович повністю віддався газетярській роботі, працював на радіомовній станції ім. Т. Г. Шевченка в Саратові, яка вела передачі на окуповану німцями Україну, писав вірші. Уже в 1943 році вийшла книга фронтових поезій «Здрастуй, Харків!»

З 1947 року Микола Нагнибіда повністю переходить на творчу роботу, яка увінчалася цілим рядом прекрасних збірок поезій: «Оживуть степи», «Степ і море», «Гірські вершини» тощо. А всього талановитий майстер залишив по собі понад шістдесят книжок своїх творів.

М. Нагнибіда відомий і як перекладач. Особливо помітний його внесок у пропаганду в нашій країні білоруської поезії.

Микола Львович любив мандрувати. Він об'їздив багато країн, мав друзів у різних куточках землі. З таких мандрів завжди повертався письменник, повен нових тем, образів, свіжих вражень.

На батьківщині Миколи Нагнибіди відкрито літературно-краєзнавчий музей його імені. Тут доволі повно представлено історію села, а також творчість Миколи Львовича. В окремому залі зібрано меблі з його київської квартири, особисті речі, які передала вдова поета, зокрема одяг, книжки з бібліотеки письменника, а також твори — від перших збірок до останніх, посмертних.