Народився Андрій М'ястківський у селі Соколівці на Вінниччині. В усіх документах датою його народження позначено 14. 01. 1924, хоч насправді мама подарувала йому життя 13 грудня 1923 року, якраз на Андрія Первоз-ванного, тому й назвали його Андрієм. Там, у Соколівці, пройшло його дитинство, там закінчив він школу. Рано відчув потяг до слова.

Друкуватися почав ще до війни. Та в творчій біографії письменника була велика перерва, про яку сповістив не дзвінок, а бомби й гарматні постріли. Солдат М'ястківський пройшов війну в роті фронтової розвідки, а це означає, що він воював на передовій, а частіше — в тилу ворога. За бойові заслуги він був нагороджений медаллю «За відвагу», ще й дослужився до найвищого солдатського звання — єфрейтор, чим дуже пишався.

Після війни Андрій Пилипович продовжив навчання в Тульчинській фельдшерській школі. Якийсь час працював сільським фельдшером, а потім вступив на заочне навчання до Вінницького педінституту. Вчителював, а коли одна за одною стали з'являтися його збірки для дітей і дорослих, перейшов на редакційно-видавничу роботу.

Своєю письменницькою долею Андрій М'ястківський завдячує Миколі Руденкові, який «віднайшов» його свого часу в глушині на Вінниччині, забрав у сільського фельдшера писані від руки вірші, привіз їх до Києва, сам власноручно передрукував на своїй друкарській машинці і відніс до видавництва. Так ще в 1955 році з'явилася перша книжка поета «Над Бугом-рікою».

Андрій М'ястківський — відомий автор блискучих новел, талановитих романів, чудових віршів. Писав для дітей і дорослих. Весь його творчий доробок втілився у понад сорок книжок поезії та прози, в численних текстах пісень і перекладів (з білоруської, молдавської, румунської та інших мов). Але слава, почесті, нагороди (до яких він був байдужий) його дивовижно обминали. Удостоєний лише Літературної премії імені Володимира Сосюри.

Він був цікавим співрозмовником, неперевершеним оповідачем, великим знавцем фольклору. Вільно володів румунською мовою, німецькою та угорською — зі словником, а потім ще вивчив їдиш та іврит. Писав щодня, а інколи «видавав» до десятка віршів за день. Деякі його поезії стали улюбленими в народі піснями.

В останні роки життя Андрій Пилипович став інвалідом І групи, був прикутий до ліжка, але літературної творчості не полишав. По собі залишив величезний рукописний спадок у товстих зошитах, який ще потрібно належним чином систематизувати, вивчити й опублікувати.