Марсюк Василь
Народився 21 березня 1938 року в селищі Мар'їнка на Донеччині. Ще немовлям уже був потенційним ворогом більшовицької влади, котра на початку 1950-х років розкуркулила, себто репресувала, селянські родини обох моїх дідів-подоляків, адже кожна багатодітна родина мала аж по 2 га.
Оскільки малям я не міг повноцінно відповісти перед владою за свого зловорожу присутність у щасливому радянському суспільстві, то каральні органи вчинили політичний суд у 1940 році над моїм батьком Андрієм. Йоновичем — донецьким шахтарем, котрий невдовзі загинув у в'язниці, давши моїй матері Феодосії Лук'янівні разом із четвіркою неповнолітніх дітей відчути всю насолоду боротьби за виживання.
Закінчив педагогічне училище, Київський державний університет ім. Тараса Шевченка. Працював у Черкаському педінституті, за поширення забороненого рукопису Івана Дзюби й тісні стосунки з опальним письменником Василем Захарченком весь час «висів на гачку» у «компетентних органів».
Та хоч би як там було, а вірші писалися, часом навіть веселі, і книжки виходили, серед них: «Сурмлять тополі», «Обрії», «Сонячні терези», «Минулому я руку подаю», «Три криниці», а останнім часом і роман у віршах «Донецька прелюдія».
Однак книг я видав менше, аніж стоптав черевиків, маршируючи Києвом на демонстраціях і тупцюючи на мітингах, які утверджували українську державність. Млявість наших недорослих вождів ще не вбила в мені оптимізму, тому днями я купив нові всепогодні черевики. Згодяться. Боротьба триває!
|
загрузка...
Украинская Баннерная Сеть
|
