Олекса Варавва (псевдонім — Олекса Кобець) народився 28 березня 1889 року в сім'ї бідних хліборобів, які не могли йому дати матеріального забезпечення так, що вже на 14-му році життя, після закінчення канівської 2-класної школи, яка за статутом 1872 року дорівнювала 6-м класам гімназії, довелося хлопцеві покинути рідну хату й самому торувати шлях у подальше

життя.

Містечко Канів, де вічний сном спочиває великий Кобзар, було місцем народження О. Кобця, одного з наступників Шевченкової кобзи. Близькість могили Шевченка мала вирішальний вплив на формування душі хлопця і на кристалізацію його національної свідомості. Його доля була така подібна в дитячому віці до долі Шевченка! Хлопець був свідком щорічних прощ до канівської могили, слухав оповіді про неї, читав там забороненого «Кобзаря»,

виданого у Львові.

З Канева виїхав до Катеринослава (Дніпропетровськ) і там працював попихачем у крамниці канцелярського приладдя й тютюнових виробів, а опісля писарчуком і писарем у різних установах Катеринослава й Катеринос-лавщини. Уже з 15-го року життя помагав зі своїх злиденних заробітків батькам. Маючи 20 років, повернувся до Канева й працював у повітовій земській управі, керуючи шкільним відділом.

Був Олекса Кобець одним зі співробітників Союзу Визволення України серед українців, полонених з російської армії у часи Першої світової війни, в таборі у Фрайштадті під Віднем. Потрапивши в австрійський полон, Кобець писав додому листи українською мовою, і це було причиною, що українці з відділу австрійської цензури передали його адресу до Союзу Визволення України. І ось одного дня до мадярського села Доначебу, де полонений Кобець працював на сільськогосподарських роботах, приїхав спеціальний кур'єр від військового міністерства й забрав його до Відня, бо на терені Австрії й Німеччини творилися окремі табори для полонених української національності. Кобця було перевезено до табору у Фрайштадті в Австрії. Тут вирувало культурне життя, і Кобець занурився у вир того життя з усією силою свого запалу й таланту. Тут він мав змогу доповнити свою освіту.

Потім Кобець поїхав до Канева, куди його було відряджено від земства на Вищі кооперативні курси в Києві, перші в Україні. Вчився вечорами, а вдень працював в економічній установі «Дніпросоюз». Вищу освіту здобув у Вищому економічному інституті. До 1925 року жив у Києві, а потім переїхав до Харкова, де працював здебільшого як редактор.

Олекса Кобець не вписувався до жодної літературної організації. Коли в Харкові було створено 1934 року єдину Спілку Письменників України, він прилучився до письменницької сім'ї, але тільки формально: насправді Олекса і далі тримався осторонь від організації. У 1941 році йому було наказано евакуюватися до Казахстану, але він, як тоді казали жартома, «спізнився до поїзду», тобто залишився в Харкові й через якийсь час почав працювати в газеті «Нова Україна». А через рік довелося вирушити в далеку й невідому подорож за океан...

Земний шлях Олекси Кобця припинився вночі з 4 на 5 вересня 1967 року, в місті Буффало, США. Прожив письменник майже 80 років, і за цей час довелося йому переміряти чималі простори Європи й Америки.

Перша літературна спроба О. Кобця припадає на 1903 рік, коли померла його маленька сестра, яку він дуже любив. Свій смуток і жаль висловив поет у вірші, що його помістив у рукописному шкільному журналі канівської школи. Але власний дебют Кобця — це його перше оповідання «Під Новий Рік», надруковане 1 січня 1912 року в київській «Раді», яке критика прийняла дуже прихильно. Згодом друкувалися його вірші в журналах «Маяк», «Дзвін», «Літературний науковий вісник». Багато дописував до «Ради» про життя всіх закутків Канівщини, надсилав туди економічні й літературні статті та рецензії.

У 1913 році видав збірку віршів «Ряст». Потім з'явилися інші збірки поезій («Під чужим небом» та інші), драматичних етюдів («У Тарасову ніч»), більших прозових творів (особливо «Записки полоненого»), фейлетонів, нарисів і численних перекладів поетичних і прозових творів з іноземних мов. У «Червоному Перці» вміщував віршовані фейлетони, підписуючи їх Андрій Дудка.

Олекса Кобець відомий також дітям завдяки своїм гарним віршам, друкованим у «Веселці», «Свободі» й «Нашому житті». В Буффало вийшла його збірка для дітей «Сонце сходить», якою в школах за кордоном користуються як літературною читанкою. Нині молодь залюбки співає чудову бадьору маршову пісню «Від синього Дону до сивих Карпат...», не знаючи здебільшого, що автором її слів є Олекса Кобець, а музику до неї написав композитор Михайло Гайворонський.