Серед чарівної чернігівської природи, де зелені горби переходять у глибокі балки, де тихо несуть свої води Удай та Лисогір, у селі Поділ народився Віктор Кава. Батьки його, Іван Васильович та Уляна Володимирівна, вчителювали, хоч самі були дітьми неписьменних хліборобів. У сім'ї пишалися своїм родом, бо прадіди по материній лінії були реєстровими козаками Прилуцького полку. Віктор мав змогу часто слухати казки, пісні, загадки, яких бабуся, Уляна Григорівна, знала безліч.

З дитячих вражень у Віктора найяскравіше вкарбувалися в пам'ять воєнні роки. Батько пішов на фронт. Мати з дітьми переїхала у село Кобижча, де жила батькова родина. Пам'ятає хлопчик холод, голод і всеобіймаючий страх...

Дитяча пам'ять зберегла згадку і про першу вчительку Поліну Семенівну, і про перші уроки без дзвінка й годинника, без зошитів і шкільного приладдя. Зберігся спогад і про першого вивченого вірша («Тихесенько вітер віє...»), якого старанно переписав і відіслав на фронт батькові.

А потім закінчилася війна, повернувся додому батько, хоч і зранений. Окрім тисяч вихованців, Іван Васильович залишив по собі ще й дві збудованих ним школи — у селі Ярославка та в місті Бобровиця, де він був директором. Важко доводилося у повоєнні роки, навіть їздив до міністра освіти Павла Тичини, щоб добути два ящики скла і два відра фарби для новозбудованої школи.

Вірші Віктор почав писати рано, ще в дитинстві. Школу закінчив із золотою медаллю. Прийшов на співбесіду до декана фізичного факультету Київського університету, а той, вислухавши абітурієнта, порадив Вікторові займатися журналістикою. Довго ще хлопець писав вірші, але сам же ними був незадоволений. І наважився одного разу показати свій поетичний доробок Павлові Тичині. Тичина й порадив юному поетові спробувати себе у прозі для дітей (бо у нього вже були вірші про дітей).

Перше оповідання В. Кави «Білі іскри» було надруковане в газеті «Літературна Україна» у 1961 році, а через два роки він дебютував збіркою у видавництві «Веселка».

Володимир Іванович написав для дітей чимало книжок: «Історія одного велосипеда», «Мені не страшно», «Так пахла тиша», «Прогуляний день» та інші, якими засвідчив глибоке знання дитячої психології.

Його творчість відзначена премією імені Лесі Українки, а окремі твори перекладені іноземними мовами.