ОЛЕКСАНДР ДУХНОВИЧ

Добу, в якій жив і творив один із визначних діячів-культорологів на Закарпатті Олександр Духнович, дослідники називали церковнослов’янськоруською. Одні письменники виступали з вимаганнями вживати в літературі церковнослов’янську мову, другі, як і О. Духнович, обстоювали „руську”, треті обороняли народну мову. О. Духнович виступав за релігійну і народну єдність, показав приклад змагання підкарпатських русинів до культурно-просвітньої та релігійної єдності з галичанами.

Духнович Олександр Васильович народився 24 квітня 1803 р. В с. Тополя в сім’ї священника. Письменник згадував, що по смерті батька дід розкрив йому таємницю їхнього роду: нібито один з предків був Черкаським князем, служив Петрові І, але, будучи замішаним у якійсь ворохобі проти царя, змушений був тікати. Таким чином і опинився в с. Тополя, там назвався Духновичем, став дякувати, згодом висвятився в Мукачеві на священника. Наскільки ця версія правдоподібна, сьогодні важко сказати. У новіші часи історією роду Духновичів займався вчений Іван Панькевич, який розшукав чимало документів про те, що рід Духновичів проявляє себе на Закарпатті в середині XVIII ст.

Мати Марія теж походила із священницької родини Герберіїв. Зрозуміло, що сімейний мікроклімат сприяв, за спогадом О. Духновича, вихованню „в руському національному дусі”. Згодом вихованням хлопця займався дядько Герберій, священик в Старині, а потім – дід, Іван Герберій, священик у Клокочові.

По закінченні сільської школи (1813) навчався в Ужгородській нормальній школі, гімназії. Після раптової смерті батька в сім’ї залишилося шестеро дітей, і Олександр, що був другим сином, хоч і мріяв „присвятити себе студіям землемірства”, був змушений послухатися матері й зайнятися богословськими студіями. Після філософських студій в Кошіцях та богословської семінарії в Ужгороді О. Духновича посвячено по целібату (неодруженим) у священики. Призначили його архіваріусом єпархіальної канцелярії в Пряшеві. Тут юнак жив у матеріальній скруті, і доведений майже до відчаю, наприкінці жовтня 1830 р. Подався до Ужгорода. Місцевий єпископ, котрий знав молодого Духновича ще з семінарії, радо привітав скитальця й призначив його священиком Мукачевської єпархії. Але пряшівський єпископ не давав згоди на звільнення, і О. Духнович фактично зостався без шматка хліба. Допоміг йому віцежупан Ужгородської жупи Степан Петровай: він найняв Духновича для навчання свого семирічного сина. В помешканні С. Петровая Духнович мав заробіток і харч протягом 1830- 1833 рр. Потім пряшівський єпископ Таркович змусив О. Духновича повернутися на старе місце под загрозою позбавлення сану священника. Через якийсь час його переводять до Біловежі, де він замешкав чотири роки, займаючись крім основної роботи вивченням ботаніки, городництвом.

23 квітня 1838 р. новопризначений єпископ Василь Попович запросив О. Духновича на посаду нотаріуса консисторії. Саме тут він опрацьовує численні архіви й багаті бібліотеки, збагачуючись знаннями. У січні 1844 р. його іменовано каноніком у Пряшеві, куди він переїжджає на постійне помешкання. Тут Духнович розгортає педагогічну культурно-освітню, літературно-видавничу діяльність. Цікавився станом та розвитком народної освіти, писав і видавав шкільні підручники, видав молитовник, записав твори усної народної творчості, писав і видавав літературні твори, організував перше літературне товариство закарпатських русинів-українців., видавав літературні альманахи, народні календарі, збирав предметі для майбутнього народнього музею, викладав російську мову, допомагав бідним студентам у навчанні. Був О. Духнович і депутатом до крайового сейму у Братиславі.

Революційні події 1848 -1849 рр. В Угорщині О. Духнович не сприйняв і не підтримав. Обстоював рівність і рівноправність усіх народів. 27 квітня 1848 р. „розлючені мадяри вхопили” Духновича як „якогось розбійника”; після 8-денного утримання в Кошиці його відпустили.

Помер Духнович 30 березня 1865 р. в Пряшеві, де й похований.

Украинская Баннерная Сеть

Загрузка...

(1803-1865)