Андрій Михайлович Бобенко (Бібик) народився 12 серпня 1854 року в с. Добренька Костянтиноградського повіту Полтавської губернії в сім'ї селянина-бідняка. Шести років Андрій залишився без матері. У хату прийшла зла мачуха. У вірші «Було» поет згадує тяжке дитинство:

Раз я малим колись тікав,

Побила мачуха сердита.

По полю мокрому блукав

І від дощу ховався в житі.

З десяти років Андрій пішов заробляти на хліб. Батько віддав його за 20 карбованців на 4 роки працювати наймитом у крамаря. У згаданому вже вірші поет писав:

Я виріс в наймах,

Мов не знав

Ніколи батьківського дому,

І даром хліба не давав

Ніхто ніде мені малому.

У 17 років Андрій потрапив на пароплав у Херсоні, звідти — до Одеси. Працював кочегаром на океанських пароплавах, і там, далеко від рідних берегів, став писати вірші українською мовою. Капітан пароплава Л. І. Гаврилов помітив обдарованого юнака і познайомив його з діячами культури Одеси. Вони допомогли Андрію Михайловичу влаштуватися на роботу в залізничне депо, здобути освіту.

Склавши іспит на звання вчителя, Бобенко працював педагогом. Друкуватися почав у 1883 році в альманасі М. Старицького «Рада». Згодом його твори з'явилися в журналі «Зоря» й петербурзькому соціал-демократичному виданні «Вільна Україна». Як поет, формувався під впливом Т. Г. Шевченка. Бобенко — один з перших поетів-робітників. Відомі його твори — «Бурлака», «Марні сльози», «Лірник», «Багата кутя».

У листопаді 1919 року, незадовго до смерті, Андрій Михайлович написав заповіт, у якому є такі рядки:

Здається, скоро я покину

Все, що любив, для чого жив,

Сім'ю, народ свій, Україну,

Все, чим на світі дорожив.

А вам, брати мої і діти,

Даю маленький заповіт:

Шукайте всюди правди світу,

Бо в світі правда, в правді світ. У 1920 році Андрій Михайлович помер.