загрузка...
загрузка...
загрузка...
загрузка...

Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

Стаття

АНДРІЙ МАЛИШКО
Біографія А.С.Малишка


Андрій  Самійлович Малишко народився 14  листопада 1912 року в місті Обухові на Київщині. Сім'я, в якій ріс майбутній поет, була великою - одинадцятеро дітей, батько з матір'ю, старенька бабуся. Щоб прогодувати сім'ю, батько займався чоботарським ремеслом, а в засушливі роки ішов на заробітки в Таврію, в беріславські і каховські степи.

У 1927 році, закінчивши Обухівську семирічку, Малишко вступає до Київської медичної профшколи.  Однак уже тоді його приваблювала поезія.

«Узнав о дополнительном наборе в Институт народного образования, я решил сдавать екзамени и , к моему удивлению, сдал их успешно.  Меня зачислили на литературный факультет, который я окончил в тридцать втором году»[1], - згадуватиме згодом в «Автобиографии» поет. Який час він учителює в Овручі, викладає російську і українську літературу. Після переїзду до Харкова працює в газеті «Радянське село».

            Перший друкований вірш Малишка з'явився 1930 року в журналі «Молодий більшовик» (№ 9-10).  Ряд його поезій увійшов до колективної збірки «Дружба», що вийшла в харківському видавництві «Український робітник» 1935 року. У них Малишко оспівує «труди і дні» комсомольскої юні, героїзм молоді в роки громадянської війни, радість праці на вільній радянській землі.

            Великий вплив на становлення  Малишка як поета мала народна творчість, класична література, а також радянська, зокрема твори Горького, Маяковського, Тичини.

            З 1934 року Малишко - у лавах Червоної Армії. Враження від служби, розповідей про героїчного полководця Миколу Щорса вилилися в поезіях пісенного характеру. В армії було написано і більшість віршів, які увійшли до першої збірки поета «Батьківщина» (1936).

            Невелика обсягом збірка одразу ж засвідчила появу талановитого лірика. Вірний син Соціалістичної Вітчизни, він в одному з перших віршів збірки говорить про свого учителя і натхненника - партію комуністів: 

 

 

                        Пісень, що стали в рівний лад

                        Не для притихлих і похилих,

                        Що нашу славу, цвіт і сад,

                        На молодих виносять крилах,

                        Навчила партія.

                        Путі

                        Прослала ранньою порою,

                        Привчила щирій прямоті

                        І слово вибрала, як зброю…

                                                           («Пісень, що стали в рівний лад…»)

            Після служби в Червоній Армії  Малишко цілком віддається літературній праці, активно співробітничає у газеті  «Комсомолець України», журналі «Молодий більшовик». Невдовзі його обирають членом ЦК ЛКСМУ.

            Одна за одною виходять збірки віршів: «Лірика» (1938), «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939).  За заслуги у розвитку української радянської літератури  уряд  у 1939 році нагородив поета орденом «Знак пошани».

            Плідним був для поета і 1940 рік. Крім книги «Листи Червоноармійця Опанаса Байди», вийшли друком збірки «Березень», «Зореві дні», «Жайворонки».

            Влітку 1941 року поет закінчував готувати збірку балад і пісень «Запорожці», яка того року так і не була опублікована: почалася Велика Вітчизняна війна.

            Характерна особливість творчості Малишка, що виявилась уже в перших його збірках, - широта тематичного і жанрового діапазону. Вже в «Ліриці» поряд з найрізноманітнішими  формами ліричної поезії маємо вірші-портрети, вірші-оповіді, балади, сюжетні твори, для яких  характерна епічна манера викладу.

            Тяжіння до точності, конкретності у змалюванні  людини, її бойових і трудових подвигів в ім'я утвердження Радянської влади властиве не лише поезії Малишка. Створення поезій в жанрі вірша-портрета збігається  з появою в українській радянській поезії таких творів, як «Пісня трактористки» П.Тичини,

циклу «Чотири поезії» М.Рильського та ін. Це було свідченням закономірності повороту поезії від узагальнено-символічних, збірних образів, від гіперболізації в дусі романтизму і міфологічної умовності до звичайних рядових людей праці з їхнім багатим духовним життям, людей скромних, зовні непоказних, проте здатних на високу бойову чи трудову звитягу.

            Як відомо, поетика «гігантизму» і  «космізму» породжена була прагненням передати всесвітнє значення революційного перевороту, його величезне, епохальне значення в житті пролетаріату, трудящих всієї планети. Ця поетика була виявом планетарності, а планетарність, всесвітність вважалися синонімами інтернаціоналізму.

            Уже з перших днів свого існування радянська література утверджувала ідею єдності інтересів трудящих усіх націй і народностей, ідею їх єднання в боротьбі за інтереси  всіх народів - «людства, об'єднаного в одну сім'ю» (Максим Горький)[2] 

            В 30-і роки радянський поетичний епос, який відтворював масштаби Жовтневого перевороту, окреслював перспективи майбутнього дня людства, розбудженого революцією до грандіозної активності, набуває характеру більш строгого, конкретного, земного. По всьому фронту радянської  літератури і поезії передусім ішли пошуки такого слова, яке відтворило б «красу нового дня». Його прикметами стали історична й локальна конкретність, спрямована на осмислення і відображення, по-перше, революції і громадянської війни як близької героїчної  історії і, по-друге, нової дійсності. Дедалі  виразнішим стає перехід від узагальнено-романтичної образності до реалістичної конкретності. Час працював на реалізм. Не відкидаючи набутків революційного романтизму - його високої пафосності, його поетизації незвичайного, його тенденції до широкого зображення життя в епоху ломки старих форм і становлення нових великих історичних зрушень, реалістичне мистецтво все впевненіше утверджується на своїх позиціях.

            Історизм виявився у поезії 30-х років не лише у зверненні до ще таких живих  у пам'яті подій революції, громадянської  війни, колективізації, які стали

визначальними періодами в історії нашого народу, а й у самому підході  до зображення  дійсності.  Герой в них був співвіднесенний з історичними прикметами того часу. З усією повнотою зазначені тенденції виявилися у ранній творчості  А.Малишка. В збірці «Лірика», у віршах про героїв громадянскої війни, як і трудівники - своїх сучасників, Малишко виступає як поет-реаліст, майстер точної портретної і психологічної  характеристики.

            Поезії цього часу позначені безпосередньою близкістю до фолькльору. Серед віршів-портретів вирізняються народнопісенний за стильовою манерою, розлогий «Заспів про Боженка», патетично-суворий «Товаришу Серго», баладно-романтичні поезії «Корнюша», «Опанас Біда». Ось початок першої поезії:

                        Зашуміли дві тополі,

                        За ярами вітер зник.

                        Пролягла доріжка в полі,

                        Світить місяць-молодик.

                        Половіє в полі жито,

                        Сонце падає в траву,

                        Коней ковані копита

                        Б'ють дорогу степову.

 

            Поетичні образи в цих творах - «студена вода», «ворожа лють сліпа», «ковані копита вороних коней» і «бойові товариші», «коней порвані вудила», те, «як його могутнє тіло волокли у три сліди», - характерні для народної пісні.

            Проте є тут образи і свої, суто малишківські. Це орігінальні  поетичні метафори: «День устав на  люту муку», «не вітри грудьми в розгоні прилягли до шпоришів», «квітне вечір синім цвітом, припадає до лиця» і  ін. І у щедро використаних прийомах народної поетики, і у власному баченні світу виділяється перш за все одна риса: зримість, конкретність, відчутність світу - на дотик, на колір, на запах. Відбувається своєрідна інтімізація, наближення світу до людини - чи, точніше, лидини до світу - рухомого, барвістого, напоєного похощами вітру і духом шпоришу під синім вечірнім небом.

            Помітне місце в ранній творчості поета займають ліроепічні розповіді про сільских трудівників, відданих улюбленій справі: «Учитель», «Мати», «Урожай», «Материнська», «Дядько мій, Микита-чорнокнижник…»  та ін. Його

віршований портрет завжди виразно індивідуалізований, в основі вірша - конкретний факт, подія, людина.

            «Малишко, як, може, ніхто з наших поетів, - зазначав М.Т. Рильський, - любить називати конкретні людські імена, - і нам, читачам, нема діла, чи справді була собі ота оспівана ним «Марина із Сваром'я». Я вірю, що це справжнє ім'я справжньої  людини. Я вірю, що про дійсну, а не вигадану людину писав Андрій Самійлович у вірші «Учитель» (збірка 1938 року «Лірика»), і що людина та звалась Трохим Іванович»[3]

            Сюжетні поезії  Малишка були певним кроком митця до ліро-епічної поеми. До неї наближається, зокрема, вірш «Учитель». Тут і властива поемному жанру епічність, широта охоплення картин життя, і увага до найдрібнішої,  але завжди яскравої , характерної деталі. Ведеться розповідь про приїзд ліричного героя  у рідне село, про зустріч з односельцями, з дорогою людиною - улюбленим учителем, згадується  минуле.

            Замилуванням красою рідної землі і її  людей дихає ця поезія. Настрій спокою і душевної врівноваженості переходить у ліричного героя в відчуття  щастя, радісної впевненості в собі, у вивірених друзях. Внутрішнім  емоційним складом, інтонацією він дуже близький до написаної згодом «Мандрівки  в молодість» Максима Рильського. Це Малишкова «мандрівка в молодість»:

                        Під літнім широченним небокраєм

                        Мене стрічають друзі і знайомі,

                        І кожен добрим словом пригощає,

                        Пахучим хлібом, яблуками в домі.

                        Навік ту дружбу, чесну і єдину,

                        Не розіб'є огонь у громовину.

 

            Ліричний струмінь пронизує неквапливу розповідь поета про дитячі роки («школярських днів  нам не забуть ніколи») і особливо помітний при змалюванні образу учителя з «чесним старечим обличчям»:

                        Учитель піде тихо по діброві,

                        На кожнім слові перетомить очі:

-         Трохим Іванович, чи живі і здорові…-

І вже він не засне до полуночі,

Ті голоси згадає повнозвучні,

Сусідам гордо скаже:- Пишуть учні.

 

            Уже раннім поезіям Андрія Малишка притаманне глибоке відчуття краси рідного краю. Кожна деталь, яка в його вірші  стає поетичною, здатна набувати найвищого символічного значення. Дніпро - рідна річка поета у прямому розумінні і водночас символ слов'янської могутності. В історичну давнину проектується така цілком сучасна картина:

                        Жнива, обжинки, гомонить Славута,

                        Ми сядем в круг над рідною рікою…

 

            Дуб - «любиме дерево мого народу», і «яворина теж, мабуть, столітка», - образи, з давніх-давен вживані в народнопоетичній творчості, і дещо архаїчний бриль - все це історія, яку не відділити від сучасності. Ось чому поет сміливо і вільно, щедро вплітає у свій вірш широко відомі поетичні рядки - фольклорні, літературні, ніби підкреслюючи, що це і його власний духовний набуток, як набуток усього народа:

                        Батьки згадають бойовії рубки,

                        Дівчата заворкують, як голубки…

 

            Масштабність соціалістичних перетворень, розквіт колгоспного села в центрі уваги автора в поезії «Урожай». Поета хвилює «друге народження» людей - народження соціалістичної свідомості, зумовлене Жовтнем, Радянською владою, і він створює образ Хоми Метелика - передового колгоспного бригадира, господаря нового життя. У поезії два рівнозначні герої - трудівник колгоспних ланів і прірода, одухотворена й збагачена мудрою господарською діяльністю людини. А третій герой цього сюжетного, описового вірша - сам автор, його проникливий погляд, його оцінка баченого.

            Наш час включає в сферу поезії зовсім нові теми, наприклад, боротьбу колективно організованого розуму проти стихійних сил природи і взагалі проти «стихійності» виховання не класової, а всесвітньої Людини Людства, творця «другої природи», створеної енергією його волі, розуму, уяви. І далі: «Висувається зовсім нова поезія - поезія творчої праці (на зміну «прокляттю праці»)» [4]

            Форма поезії «Урожай» проста й невибаглива, розповідь лине природно, і перед читачем повільно пропливають безмежжя хлібів, «небеса безкраї»,

«гречки медоцвіт», смаглява рука хлібороба, що торкається «зерна тугого й чистого». І на цьому тлі нова людина - не безлика постать, а чітко виписаний характер, тип, за яким - його тяжка історія, історія народу, для якого найстрашнішим був спогад про те, як «хліб горів, і пломінь язикато кричав до хмар про кров твою і піт».

            Поетова позиція ясна і недвозначна. Його радує впевненість радянської людини у своїй силі, у завтрашньому дні на рідній життєдайній землі. Закінчується пластичний опис колгоспної ниви думкою високого громадянського звучання - про необхідність відходу в минуле гіркої турботи про хліб насущний. Але показове тут інше, перш за все - утвердження активної особи в новому суспільстві.

            Вже в цих ранніх портретних поезіях виявляється характерна риса Малишкової подальшої творчості - аналітичність, уміння бачити витоки, джерела явища, характеру. Поет за конкретними вчинками, поведінкої, вдачею людини простежує ті соціальні та історичні чинники, обставини життя, які їх зумовили. Герой поезії «Урожай» Хома Метелик не доїсть і не доспить, самовіддано працює на артільній ниві, пестить зерно, як рідну дитину. Все життя цієї людини - безкорисливе і самовіддане служіння народу. Так з'являється у поезії Малишка селянин із світоглядом, психологією колективіста, вихованого соціалістичним, колгоспним ладом.

            В ряді поезій Малишка цього часу відбите неспокійне передчуття ворожого вторгнення в Країну Рад. Перші застереження перед воєнною небезпекою звучать у віршах «Пісня», «Ніде не меркне наша слава…», «Пісня про соколів». В них з'являються начерки образів червоних бійців, прикордонників, матросів, - постатей, від яких віє силою, здоров'ям, непохитною рішучістю битися до кінця з ворогами Вітчизни:

                        Встали мої друзі на дальньому кордоні,

                        Може, вони птицями линуть в небеса,-

                        Коники ж ви, коники, воронії коні,

                        Гвинтівочка звірена та вірная краса!

 

                                                                       («Пісня»)

            Тут знову - виразніше - виявляється така риса лірики Малишка, як пісенність. Органічна пісенність, породжена особливим складом мислення, яка нічого спільного не має із стилізацією під народну пісню. Та пісенність, яку характерізує виняткова простота і лапідарність форми, музикальність у поєднанні з чіткою ліричною конструкцією, природність вислову - інакше, здавалося б, і сказати не можна, - завершеність думку, цільність настрою. Це та вища простота вислову, коли подолано складність чи, скоріше, ускладненість, подолано бар'єр штучності і багатослів'я.  Малишкові, поетові аж ніяк не книжному чи кабінетному, ця висока простота далася, мабудь, легше ніж багатьом іншим митцям. Один з дослідників творчості О.Твардовського писав: «Простота вірша Твардовського - не спрошення, не зведення, а возведення складності в простоту… Простота й зрозумілість «Василя Тьоркіна» та інших кращих віршів Твардовського - це прозорість глибини, а не мілководдя. Вже у перших віршах Твардовського намітився цей принцип прозорої глибини. Більше того - саме глибінні течії народного життя і є основною темою і початком  його творчості»[5] Ці тенденції, ці особливості повною мірою властиві й поезії Андрія Малишка.

            Як і видатний російський сучасник, український поет надзвичайно швидко знайшов власний шлях, як і він, у ранній період своєї творчості працює з винятковою напругою, так же швидко проходить його духовне зростання і дозрівання.

            У роки перед другою світовою війною Малишко поетичним словом відгукується на політичні події, що відбуваються у світі, зокрема, на громадянську війну в Іспанії. Він створює цикл поезій «Іспанські балади», які увійшли до збірки «Лірика».

            Балади - цілий етап поетичної творчості Малишка. В цьому жанрі якнайповніше виявились його емоційність, внутрішня сила переживання, почуття при мужній стриманості, стислості  зовнішнього вияву.

            Формою нагадує старовинні англійські матроські балади «Балада про матроса» - твір, сповнений нового, революційного змісту. Традиційно суворо починається розповідь про загартованих «морських вовків» - англійських

матросів, які везуть смертоносну зброю для знищення повсталих іспанських міст - Кордови і Мадріда. Дізнавшись про страшний вантаж, вони твердо вирішують допомогти іспанським патріотам: «Ми краще повернем снаряди оті- акулу на морі глушить!».  Матроси знають, що жорстокою буде розправа капітана, але їхнє  прагнення допомогти братам по класу залишається непохитним. Повсталих розстріляно, та безсмертне братерство людей праці. Їхній подвіг став своєрідною пересторогою всім душителям народної свободи, паліям війни. Наприкінці  твору автор поєднує старовинну, традиційно-баладну і нову революційну символіку.

            Вірш написаний класичним баладним розміром - амфібрахієм, який надає епічного розмаху, широти оповіді - поважної, суворої. Чіткості, карбованості  загального ритму, як і окремого рядка чи строфи, сприяє чоловіча клаузула, послідовно дотримана. Весь вірш - чітко організована структура, афористично стисла, що посилює його емоційну виразність.

            В баладах Малишка часто, можно сказати, послідовно зустрічається фантастичний мотив «оживлення», «воскресіння» героїв. У «Баладі про вартового» замість убитої маленької героїні з Мадріда встають десять інших, у яких «той самий зріст і та ж походка». Цей прийом зустрічаємо і в баладі «Долорес»:

                        Ночами, як змовкнуть рушниці,

                        Спадає над горами тьма,

                        Вона виліта, як орлиця,

                        Забитих синів підійма.

 

                        Колишуться гори похмурі,

                        У вирвах яснішає путь,

                        Стрічають живі - Ібаррурі!

                        І мертві до бою встають!

 

            Серед інших поетичних прийомів найчастіше привертає увагу використання зримої й точної пейзажної деталі. Малишко «бачить» край, де відбуваються зображені ним події. Цей край суворий, край «чорних ланів і яруг», «крутих схилів Гвадаррами», де навіть «дороги суворо лягли до ясної зорі», це «сиві стежки», «сльозами полита земля».

            «Іспанські балади» Малишка суворі й ніжні, гнівні й зворушливі. Поет уміє знайти слова прості й щирі, в яких трагізм ситуацій, подій, людських доль не залишає читача байдужим, змушує знову й знову переживати героїчні будні боротьби іспанського народу за свободу і незалежність.

 
________________________________

[1] Малишко А. Твори: В 10-ти т., т.10, с. 320.


[2] Пархоменко М. Эпос революционного обновления мира. - Вопросы литературы, 1978, №1.с.3.


[3] Малишкові дороги, с.4-5.

[4] М.Горький о литературе. - М., 1955, с. 528


[5] Македонов А. Творческий путь Твардовского: Дома и дороги. - М.,1981, с.14


загрузка...
Яndex
 
загрузка...
Загрузка...