загрузка...
загрузка...
загрузка...

Яндекс.Метрика Яндекс цитирования

Стаття

Дмитро  Степанович Бортянський

 

П Л А Н 

І. Народження. Глухівський період життя.
            

            1). Історія сім ї Бортнянських. Народження Дмитра

                 Бортнянського.

            2).Глухів – столиця гетьманства України.Традиції

                Глухівської музично-хорової школи.

            3). Навчання Дмитра у Глухівській співочій школі.Від-

                їзд до Петербургу.

2.Навчання і робота в Петербурзі у Придворному     хорі.

                                                               (1758-1768рр.)

             1). Історичні події 1758-го року.

             2). Система навчання і роботи у Імператорському

                хорі.

             3). Зустріч Бортнянського з Бальдасаре Галуппі.

                Вплив Галуппі на формування творчої особистості

                Бортнянського.

             4). Від їзд до Венеції (1768р.).

3. Венеціанський період (1769-1779).


             1). Перші враження від Венеції.

             2). Навчання і робота в Італії.Зустріч і відносини з

                Березовським.

             3). Участь Бортнянського у військових і політичних спра-

                вах.

             4). Італійські опери Бортнянського.

             5). Від їзд на батьківщину.  


 4. Робота і життя в Петербурзі (1779 – 1801).


               1). Робота в якості капельмейстера при російському

                  дворі, керівництво хорами. Створення циклу духовних

                  хорових концертів.

               2). Призначення капельмейстером при «малому» дворі

                  Павла Петровича. Створення клавесинних творів.

                  Створення концертної симфонії – першого в Росії

                  Симфонічного твору. Створення опер «Празднецтво

                  Сеньора», «Сокол», «Син-суперник».

               3). Призначення на посаду керуючого Придворною хо-

                  ровою капелою – головним хором Російської держави.

                 Адміністративна робота в капелі. Створення хорових

                 концертів, робота над розвитком цього жанру.

  5. Період зрілості. Творчість, суспільне життя. ( 1801 – 1825 ).


                1). Заснування в Петербурзі філармонійної спілки. По-

                   чаток діяльності Бортнянського в цій спілці.

                2). Внесок Бортнянського у розвиток жанру кантат.

                3). Написання творів з приводу Вітчизняної війни 1812р.

                4). Останні роки життя.

        

          Ще не так давно ім я Д. С. Бортнянського сприймалось більшістю як відголосок давно минулої доби, зв язаної частково

з історією православної церкви, а частково з деякими сторін –

ками російського хорового мистецтва. Знаючи про його діяль-

ність у сфері духовного , ми знаходились в полоні цих стереоти-

пів. Але ж саме на традиціях, закладених Дмитром Бортнян-

ським, зросли багато талантів. Саме він – один з основопо –

ложників російської національної композиторської школи.Са-

ме він надихав своєю творчістю покоління російських музикан-

тів.

         Отже, познайомимось поближче з композитором, його

Сім єю і життям.

         Рід Бортнянських походить з Бецької області, що на те-

Риторії Польщі. Звідти родом був дід Степана Васильовича

(батька композитора) – Дмитро Бортнянський. Від свого

батька він отримав декілька сотень десятин землі.

        Село, в якому жив дід Степана Васильовича, називалось

Бортне. Звідси і пішло прізвище роду Бортнянських.

        Дмитро Бортнянський займав посаду судді і, крім того,

мав "привілей корлівський".

       Тому і землі у Ботнянських було достатньо.Син Дмитра –

Василь – також користувався повагою у односельців. Від суд-

Ді він отримав великий посаг, що дозволило йому мати велику

Сім ю і дати освіту своїм дітям. Сам Василь займався тор –

гівлею.

        Цій справі навчався у батька Степн Бортнянський. А пі-

зніше був посланий з дому для подальшого розширення справи

в "інші краї".

        Так відірвався від рідної землі батько майбутнього ком-

позитора.

        Доля привела його в Глухів, де він вирішив залишитись

назавжди.

 

 

                                                    - 3 -

  

 

 

 

 

        Не кожний чужинець міг ввійти в число жителів Глухова.

Треба було прийняти присягу на вірність «Її Імператорській

Величності». Степан Васильович Бортнянський не задумую –

чись прийняв цю присягу і став постійним жителем міста

Глухова.

         У 1740-х роках постачав для глухівської козацької сотні

харчі та одяг,за що отримав подяку, де була відмічена його

службова «безпорочність».

         Купив він у Глухові і будинок, але у 1748-му році у вели –

кій пожежі він згорів.Після цієї події оселився Степан Васильо-

вич уоднієї козачки, чоловік якої загинув. Вона мала дорослого си-

на – Івана,- який служив у Петербурзі при дворі на музичній по-

саді. Тому і мати його – Марина Дмитрівна –користувалась у

Глухові повагою.

        Менше, чим через рік Степан Васильович і Марина Дмит-

рівна обвінчались. Потім народилась у них дочка, а слідом за

нею – син  Тимофій, який помер у дитинстві. А у 1751-му ро-

ці Марина Дмитрівна народила ще одного сина, якого назвали

Дмитром.

        Батьківщиною майбутнього композитора стало україн –

ське місто, один з центрів козацтва, де будуть розгортатися

події, що вплинуть на його долю.

         Перша згадка про Глухів у літопису датована 1152-м ро-

ком. Місто знаходилось на кордоні чернігівських земель з Литвою

і Польщею.

         У 1708-му році Петро 1 вирішив змінити місце гетьман –

ства в Україні, яке до того часу знаходилось у Батурині, і пере-

ніс його у Глухів. І місто почало розвиватись.

         Як відомо, ще з середини 17-го ст. до Москви стали при-

ходити українські музиканти, що вносилс в російську музику

всілякі європейські новинки.

 

 

-         4 –

 

 

 

 

 

        При Петрі1 тако ж кращими співаками вважались ви-

хідці з України, осбливо з Глухова. Після смерті Петра імпе-

ратриця неодноразово запрошувала глухівських співаків до

себе на службу.

        Поступово за допомогою тодішнього гетьмана Дани-

ла Апостола у Глухові формується перша в Росії співоча шко-

ла. У 1738-му році на навчанні знаходилось близько двох де-

сятків підлітків. В серпні цього року їм був влаштований ек-

замен і 11 найкращих були відправлені до двору Анни Іоанів-

ни. Очолював хор регент Федір Яворський.

        Розчулена імператриця 21 вересня 1738 року підписала

указ про відкриття у Глухові музично-хорової школи.

        Ідея цього указу могла належати Олексію Григоровичу

Розумовському,який сам вийшов у графи через співоче  ми –

стецтво. В дитинстві він був пастухом, але по святах спі-

вав у церкві, де його почув полковник Вишневський, що мав

свій хор. Разом з хором Вишневського Олексій Григорович

опинився в Петербурзі.

         Вже пізніше, завдяки таємному шлюбу з дочкою Петра1,

Єлизаветою, він піднявся до статусу «першої людини» дер-

жави.

         У 1743-му році Олексій викликав до себе молодшого

Брата – Кирила і того ж року направив його на навчання за

кордон. Закінчивши навчання, він повернувся на батьківщину

і отримав титул графа,чин камергера і пост президента

Академії наук. А у 22 роки Кирило Розумовський стає геть –

маном  України. І якраз у 1751 році Кирило Розумовський

урочисто в їжджає в Глухів.

          Ось так співоча справа пов язала між собою російський

трон, українське гетьманство, древнє місто Глухів і його хоро-

ву школу, забезпечивши на найближчі роки багатьом найбільш

 

 

-         5 –

 

 

 

 

 

видатним її випускникам досить привабливе майбутнє.

          У Глухові Розумовський пробув недовго. Але за цей час він

отримав від імператриці орден Андрія Первозванного, встиг об-

їздити Україну, оглянув військо, міські укріплення. У Глухові у нього

народився син, якого назвали Андрієм.

           В цей час імператорський двір переїхав до Москви і цариця

Запросила туди і Розумовського.

           У листопаді 1752 року гетьманська родина покинула Глухів.

           А Бортнянські продовжували жити в Глухові. Сім я жила в достатку.Степан Васильович користувався особливою прихильні-стю Кирила Розумовського. В його обов язки входило постачання

найкращих продуктів гетьманові, а також всілякого одягу.

           У1755 році по протекції Розумовського С. В. Бортнянсько-

му було присвєно військове звання і внесено його в «список козацький»

глухівської сотні.

           Дмитрові в той час було 4 роки і ніщо не віщувало майбутніх

Здібностей хлопчика.

          Перші пагінці його таланту виявилися коли Дмитрові було 6

років. Завдяки матері, яка мала любов до музики і співала з своїми

подругами українських і козацьких багатоголосних пісень.

          Дмитро мав чистий, сильний голос і вловлював мелодії на льо-

ту.

         Батько сприймав здібності сина без особливого ентузіазму.

Він мріяв про воєнну кар єру для свого сина.

         Але, завдяки старанням матері, через декілька місяців Дмит-

ра привели в співочу школу. Батько до останнього моменту споді-

вався, що хлопця не візьмуть. Але Дмитра прийняли з найвищими

оцінками.

          Вчився він легко. Дуже любив співати, а це було головним, бо

не стільки навчання, скільки постійна служба була правилом для глухівських школярів.

 

 

                                                    - 6 -                         

 

 

    

 

 

 

          Співали багато і регулярно. Навчання нагадувало постійну роботу. Основна методика зводилась до слідуючого твердження: нема кращого способу навчити справі, чим виконувати її постійно.

          Ще у 1755 р. Кирило Розумовський заснував у Глухові музичну капелу, куди входили хор і оркестр.

         У гетьманському домашньому театрі співали відомі майстри.

         Юний Дмитро Бортнянський був примічений зразу. Уже в перших своїх виступах він показав свої неабиякі можливості, а тому часто виставлявся в якості соліста.

         Ще у глухівській школі Бортнянський почав займатися на одному з музичних інструментів. Скорше всього на скрипці.

         Почесно було знаходитись у стінах співлчої школи. Ще зовсім недавно покинув це гніздо Григорій Сковорода. На той час він проходив навчання в Придворному хорі в Петербурзі.

         Перейшов вчитися з Глухова до Київсьлої духовної академії ще один даровитий юнак – Максим Березовський.

         Але семилітній Дмитро Бортнянський ще не знав ні Григорія Сковороду, ні Максима Березовського. З першим він не побачиться ні разу, а з другим пройде пліч-о-пліч немало років свого багатотрудного життя у музиці…

         Бортнянський мав чудовий чистий і сильний дискант – а такі голоси завжди були рідкістю. Тому і виділився юнак у перші ж місяці навчання серед своїх однолітків.

         Кирило Розумовський, немов забувши про своє гетьманство, прижився устолиці і не збирався виїжджати в Україну. Але після нагадування імператриці Єлизавети Петрівни, був змушений готуватися до нового переїзду.

         Може бути, що коли б у 1757 р. не приїхав би у Глухів Гетьман, то інакше склалась би доля юного Дмитра Бортнянського.

 

 

 

                                                       -7 -

 

 

 

 

         У Глухові гетьман займався всілякими справами у тому числі і музикою. Домашня гетьманська капела співала для Розумовського по святах. В цих концертах приймали участь і хлпчики з глухівської школи. Там і примітив Кирило григорович відмінні голоси деяких співаків. Звернувши увагу на малого Дмитра і взнавши його ім я, гетьман наказав призначити Бортнянського у столичну капелу.

          Літом 1758р. вибрані співаки глухівської школи від їжджда-

ли до Петербурга. Серед них був і Дмитро . Батько, як завжди, не дуже радів музичним успіхам свого сина. А мати сказала такі слова:

"Знай, що за гарний голос все людині прощається…"

          Більше своїх батьків Дмитро Бортнянський не побачить ніколи…

          В той самий час з Києва також везли співаків до Петербургу. В дорозі ці дві групи зустрілися і об єдналися. В київській групі був 13- тилітній хлопчик Максим Березовський.

          Так відбулася зустріч двох видатних в майбутньому композиторів.

          В Петербурзі новобранців привели до покоїв старого Зимового палацу. Тут рзташувались спеціальні кімнати для співаків. Видали одяг. Нагодували. І через два дні залучили до репетицій.

          Почалась робота, серйозна, відповідальна і тяжка. Адже їм належало співати У кращому хорі Росії.

          Дмитрові Бортнянському тоді ледь минуло сім років…

         У той час на Російському престолі перебувала 48-ирічна Імператриця Єлизавета Петрівна. Вона дуже боялася старості і смерті. По цій причині заборонялося все, що могло нагадати про смерть. Навіть спів придворного хору повинен був звучати урочисто і радісно.

         Щоб відволіктися від думок про можливий заколот, Єлизавета майже кожного дня об 11-й годині вечора слухала оперу, о першій ночі вечеряла і засинала під ранок.

         І недарма. Велика княгиня Катерина Олексіївна уже не раз була помічена учасницею змов проти імператриці. У 1758 р. був розкри-

 

 

                                                      - 8 -

 

 

 

тий заколот, в якому Катерина приймала участь.

         Але кінчилось усе тим, що Катерина вимолила собі прощення у Єлизавети. Єлизавета хворіла, а разом з нею "хворів", чекаючи перемін, і двір.

         Придворним хором керував Марко Федорович Півторацький, який сам вчився у Глухові, і, звичайно, він сам з благосклонністю відносився до всіх, хто прибув з гетьманської столиці.

         Півторацький на власному досвіді знав багатогранне життя музиканта при дворі. Співав і в хорах, за що не раз був відмічений особливо. Приймав участь і в оперних постановках на початку італійської опери у Росії. А у 1756р. був затверджений на посаді директора Придворного хору.

         Півторацький прийняв нове поповнення хору і розмістив їх – частину у Зимовому палаці, а частину у будинку поручика Нащокіна, який капела арендувала для своїх виконавців.

         У перші дні прибувшим втовкмачували інструкцію, якою побут співаків був рзписаний в усіх подробицях.

         Старші співаки повинні були займатися вихованням молодших. Відповідальність за 6-7-літніх хлопчиків повністю лягала на дорослих солістів капели.

          Взаємовплив старших на молодших – найкраща школа. Більшість з них були земляками, деколи навіть родичами. У Дмитра Бортнянського тут, в Петербурзі, служив брат по матері – Іван Толстой.

         З перших же днів глухівським школярам прийшлося приймати участь у виступах капели. Не було попереднього навчання. Відразу почалась робота.

        Але це не означає, що не передбачалось ніяких занять. Виділялись свої ж, відомі вчителі – Яків Тимченко, Гаврило Головня.

        Хорова російська школа на той час досягла великої досконалості. Теоретичні положення про характер і методику вокальної майстерності були давно сформульовані і використовувались на практиці.

 

                                                      - 9 -

   

 

 

 

 

        Вивчення нових творів відбувалося дуже просто. Весь хор ділився на декілька ансамблів. В кожний з них включалися баси, тенори, альти і дисканти. Потім, після розучування партій, хор об єднувався і зіспівувався.

        Навчали у Придворному хорі не тільки співу. Вчили іноземні мови – італійську, французьку. Серед інших занять виділялися "інструментальні студії". Навчали грати на різних інструментах.

        Тих, хто виявляв акторські здібності, Прикріплювали до сухопутного Шляхетського корпусу для навчання театральній справі.

        Навчали композиції. Викладачами були іноземці – Генріх Раупах і Йозеф Старцер.

        По закінченні кожного року проводився "генеральний екзамен перед директором і полковником М. Ф. Півторацьким" по всіх науках.

        Крім того, існувала і нелегка робота. Співаки хору привикли до довгих церковних служб, які ретелбно вистоювала і вислуховувала імператриця Єлизавета. Вона любила слухати юних хористів.

        Примітним став випадок, що стався на Пасхальній службі.

        Дмитро Бортнянський стояв у ту ніч на правому клиросі. Йому було доручено виконувати окремі сольні партії. Його голос зачаровував імператрицю. Вона відчувала до нього душевну симпатію.

        Служба підходила до кінця. У Дмитра була досить тривала пауза і він непомітно для себе задрімав. Коли настав час йому вступати, регент не почув його голосу. Сталася заминка, і всі побачили сплячого семилітнього соліста.

         В цей момент імператриця наказала не будити хлопця і віднести його до її покоїв.

         Коли Дмитро пробудився, він не повірив своїм очам. Своїм здивуванням і дитячим страхом він заставив сміятися свою покровительку.

 

 

                                                   - 10 -      

 

         

 

 

                    

        Цей випадок, звичайно ж, зіграв свою роль у долі Бортнянського. Але від цього його життя не стало легше, скорше – навпаки.

       Хлопчика, що успішно співав сольні партії Придворного хору, направили до вчителів акторської майстерності – в сухопутний Шляхетський корпус.

        Що його чекало у найближчому майбутньому, він міг бачити на прикладі свого земляка – Максима Березовського – що нп очах у Дмитра, буквально за рік, став таким відомим, що отримав перші ролі в кращих італійських операх, які ставила придворна трупа Великого князя Петра Федоровича (сина Єлизавети).

          Коли Бортнянський з малолітства почав займатися акторською майстерністю у Шляхетському корпусі, опери А. П. Сумарокова вважались найкращою школою виконавства, яку не можна було не пройти.

          У 1759р. у Петербурзі відбулась прем єра російської опери Сумарокова на музику Раупаха «Альцеста». Вона була виконана «малыми певчими». Саме в цій опері через деякий час прийдеться дебютувати і Бортнянському.

          А поки що імператриця все більше хворіла і на перший план стали виходити смаки і звички Петра Федоровича. Він являв собою великий контраст усім царюючим особам Росії 18-го століття. Він грав і імпровізував майже на всіх музичних інструментах, по правді кажучи, досить фальшиво, чим була дуже незадоволена його дружина – Катерина.

          Але саме він наказав побудувати в Оранієнбаумському палаці, у 1755р. Оперний дім. Тут відбулась прем єра опери Арайя «Олександр у Індії»(1759р.). Партію індійського царя Пора виконав Максим Березовський. У 1760р. У другій опері «Впізнана Семираміда» він виконує також одну з головних ролей.

          В обох операх Березовський був єдиним російським солістом. Цікаво, що всі чоловічі партії виконували італійські примадонни,

 

 

                                                   - 11 -

                                     

                           

 

 

 позаяк на кастратів, вимагавших великих гонорарів, у Петра Федоровича грошей поки що не ставало.

        Автора «Семіраміди» Петро Федорович назначив керівником усієї своєї музики. Найближчим часом цей молодий композитор займе місце першого придворного капельмейстера.

        25 грудня 1761р. Єлизавета Петрівна померла. Імператором став Петро Федорович. Він оголосив траур на цілий рік. Опери припинились. Отже Дмитрові Бортнянському приходилось приймати участь у щотижневих церковних службах, співати всілякі хорові і сольні партії.

       Петро ІІІ правив недовго. 22 червня 1762р. він був убитий наближеними нової імператриці Катерини.

       Правда, він встиг видати один указ, завдяки якому в найближчому майбутньому щасливо складеться доля Дмитра Борт-

нянського.

       По цьому указу, здібних юнаків потрібно було відправляти на навчання у Європу. Зприходом на престол КатериниІІ  почалась нова епоха в історії Російської держави і врозвитку культури і мистец-

тва. Музика також не була забута імператрицею і засіяла при дворі з новим блиском.

       Бортнянський продовжував займати помітне місце у хорі. Рік від року зростала його майстерність. Досягнувши 12 років, він був уже визнаним солістом. А через рік він дебютував у опері «Альцеста» у головній партії – царя Адмета(1764р.). Адмет співає вопері три арії. Тринадцятирічний Бортнянський виконував їх у теноровому діапазоні.

       31 березня 1763р. КатеринаІІ підписала указ «про виписання на службу до двору з Венеції славного капельмейстера Галуппі…».

       Зробивши цей крок, Катерина вплинула на долю малолітнього співака Дмитра Бортнянського. Бальдасаре Галуппі приїхав до Петербургу майже через два роки після видання указу і знайшов, що російські музиканти досягли великих успіхів у всіх музичних жанрах.

 

 

                                                  - 12 -          

 

 

                                              

 

       В один зперших же днів по приїзді доПетербурга Галуппі був запрошений на виступ Придворної хорової капели. Спів хору настільки вразив його, що він сказав:»Такого чудового хору я ніколи не чув у Італії». Відмітив він і деяких найбільш обдарованих солістів. Одним з них був і Дмитро Бортнянський. Скоро Галуппі взнав, що Дмитро уже здобув собі славу і на оперній сцені. Бортнянський дуже швидко вловлював все, чому його почав навчати Галуппі. Що ж стосується музичної науки, то і тут відчувалась фундаментальна підготовка і гаряче бажання пізнання нового і невідомого.

       Галуппі був відмінним клавесіністом. Він почав займатися і з Дмитром. На публічні виступи завжди брав юнака з собою.

       Катерина запропонувала Галуппі зимою 1766р. поставити оперу. Маестро приготував її, взявши за основу лібретто Пьєтро Метастазіо – «Дідона». До роботи над постановкою він залучив і своїх найкращих учнів, а серед них і Бортнянського. Галуппі помітив схильність і здібність юнака до композиції. Він пояснив Дмитрові, що у нього настав такий вік, коли не можна співати і тому треба займатися клавесином, оркестровкою, композицією.

        Зимою 1766р. відбулася прем єра «Покинутої Дідони» на імпе –

раторській сцені. Катерина щедро нагородила всіх учасників вистави.

        Крім розважальної музики Галуппі вирішив в чомусь реформувати духовний хоровий спів в Петербурзьких хорах. Але як не старався уславлений музикант, не приживались його хори на російському грунті. І, розуміючи це, він вирощує і допомагає як педагог юним російським талантам, виділивши особливо з них Максима Березовського і Дмитра Бортнянського.

        Галуппі допомагає молодим музикантам показати свої твори на публіці. 22 серпня 1766р. у Янтарній кімнаті «для пробы придвор  -  ными певчими пет был концерт, сочинённый музыкантом Березовским"- так відмічено у камер-фур єрському журналі Катери-

нинського палацу у Царському Селі.

       Закінчувався контракт Галуппі. Відносно Бортнянського він

 

                                                   - 13 -                                                      

 

 

 

 

 

зрозумів, що цього юнака не можна покинути просто так, що слід пояснити необхідність продовження його освіти. Галуппі зробив усе, щоб добитися своєї благородної мети. Він пояснював свої думки Ди –

рекції придворних театрів, переконував Півторацького, нарешті на аудієнції у самої імператриці натякнув на необхідність відправити юнака зним до Венеції. Імператриця згодилась з пропозицією Галуппі. Таким чином у липні 1768р. два земляка і друга Дмитро Бортнянський і Максим Березовський покидають Петербург і разом з учителем Галуппі від їжджають для подальшого навчання у Венецію.

      Пізньої осені 1769р. прибув на Апенинський півострів юний російський музикант – вісімнадцятирічний Дмитро Бортнянський. Він мав рекомендаційний лист до російського консула Маруція, якого відразу відвідав і отримав від консула перші поради і рекомендації стосовно свого життя у Італії.

       Перші музичні враження Бортнянського були різноманітними і яскравими. Італійська музика того часу відрізнялась зовнішньою святковістю, легкістю. Навіть церковні служби проходили, як добре організовані вистави, оформлені в самому вибагливому музичному стилі. Ця краса і доступність приваблювала до себе маси людей, що шукали хоча б тимчасового притулку в світі душевних конфліктів і потрясінь. Вона була зрозуміла кожному. Класична гармонія стала новою мовою, з допомогою якої можна було впливати на почуття і смаки кожного європейця, був він французом, росіянином або ким-небудь ще. Це була надсвітова музика, що ввібрала всебе всі найвищі досягнення музичної думки.

        Але для того, щоб по-справжньому слухати і розуміти музику, треба бути до неї серйозно підготовленим. Її зміст і форму треба було опановувати, а для цього потрібні були немалий час, сили і в певній мірі – здібності.

        Віднині музикант – це була не тільки і не просто професія, це було життя, віддане на служіння музі Евтерпі. Але навіть потрачені

 

                                                    - 14 -                                                    

 

 

 

 

сили і час, навіть здібності не могли би сприяти успіху і славі, якщо композитор не був признаний у певних містах, колах, спілках. Мати вчителя з іменем отримати диплом і звання якоїсь з італійських академій або крнсерваторій – ос мета, яка стояла перед всіляким юним музикантом, що прибув сюди шукати щастя.

        Отже, Дмитра чекала велика і копітка праця, навчання і багате на різноманітні події  і зустрічі життя.

        Дмитро Бортнянський претендував на звання "досконалого музиканта", але знання теорії і практики йому ще потрібно було здобути.

       Пішли один за другим довгі місяці навчання. Бортнянський займався контрапунктом, грав на клавесині і органі, відвідував венеціанські театри, не пропускаючи ні однієї важливої прем єри.

      Любив заходити і у собор св. Марка, щоб послухати оперних співаків, які виконували там партії у месах.

      Учнівські опуси юного музиканта стають усе більш професійними, самостійними. Галуппі прищеплював Бортнянському вироблений ним принцип – "витонченість, ясність і хороша модуляція", що по суті означало вміння поєднувати простоту, ясність музичних фраз, з ледь помітною, але вражаючою грою мелодії. Систематично Бортнянському приходиться працювати над композицією. Але йому ще не дозволено виступати з великими, закін-

ченими творами. Час від часу він покидає Галуппі і мандрує по Італії. Відвідує він і Рим, без визнання якого, ні один крмпозитор не вважався модним. Він бере участь у роботі Римської академії і папської капели.

       Буває Бортнянський також в Болоньї і у Флоренції, у Мілані і Модені. В болонській академії він зустрічається з одним найяскравішим представником музичної Італії – падре Джалібаттіста Мартіні, в якого в цей час навчався Максим Березовський. Мартіні був дуже хворий, але все ж він вів активне музичне життя, був першокласним педагогом. ВІн звертав увагу своїх учнів на древні музичні традиції, які сильно вплинули потім на творчість Бортнянського.

 

                                                  - 15 -                                                      

 

 

 

 

 

      Любимим учнем Мартіні був Максим Березовський, якого падре рекомендував у число Болонських академіків. 15 травня 1771р. Березовський з тріумфом здає екзамен і отримує звання maestro, а також титул академіка.

       Стати болонським академіком привабливо. Але Бортнянський, навчаючись у Галуппі, не прагнув до отримання цього звання. Йому було достатньо рекомендацій свого учителя. І разом з тим звання академіка ще не говорило про те, що коипозитор досягнув своєї досконалості.

       Активна творча діяльність і успіхи друга надихали і надавали сили Бортнянському і ним самим певних успіхів.

       Тут, в Італії, йому прийшлося зіткнутися з нерозумінням і незнанням італійців культури Росії. Італійці були дуже здивовані, коли узнали, що церковні служби в Росії співаються рідною мовою, адже їх хорові твори були затиснені у жорсткі канони академічної латині.

       Музичні заняття Бортнянського в Італії не були безхмарним і приємним проведенням часу, як може здатися на перший погляд. Адже Росія вела війну. Прийшлось і Дмитрові прийняти участь у цих подіях.

      Граф Олексій Григорович Орлов запропонував Дмитрові прийняти участь у переговорах, що були пов язані з воєнними діями, в якості перекладача. Прийшлось на певний час відкласти музичні заняття і вступити на військову службу до графа Орлова.

       На цю тему Дмитро Бортнянський пізніше не любив розмовляти. Майже тридцять років по тому в одному з службових паперів він згадує про це.

        Коли воєнні пристрасті на Середземному морі затихли, повернувся і Дмитро Бортнянський до своїх основних занять.

        Венеція славилась своїми карнавалами. Черговий карнавал повинен був відкриватися прем єрою нової опери. Втакі дні натовпи людей йшли в один з головних театральних залів Венеції. Таких залів

 

                                                 - 16 -                                                   

 

 

 

 

було сім: Сан Джованні Крізостомо, Сан Самуеле, Сан Лука, Сан Анджело, Сан Кассіано, Сан Моізе. Але головним серед них вважався Сан Бенедетто, що надавав свою сцену найбільш відомим авторам.

       У карнавальному сезоні 1776р. у Сан Бенедетто відбулась прем- єра опери на античний сюжет "Креонт", створеної сіньором Бортнянським, музикантом з Росії.

        Венеціанська публіка – вибаглива. Чекати можна було всього. Але "Крент" Дмитра Бортнянського хоча і не мав особливрї слави, але був відмічений.

        Хто з відомих артистів співав в опері Бортнянського – невідомо. Також нічого не відомо і про виконавців двох інших опер коипозитора – "Алкід" і "Квінт Фабій", також написаних на античні сюжети. Перша була поставлена у Венеції(1778р.), друга того ж року на сцені театру в Модені.

         В той час автором опери вважався автор лібретто, а композитор – лише оформлювачем. Тому вжливо було вибрати лібретто відомого автора. Оперу "Алкід" Бортнянський написав на лібретто неперевершеного Метастазіо. Автором тексту "Квінта Фабія" став Апостоло Дзено – Видатний драматург, лібретист "номер2".

         Отже, Бортнянський вчинив, як кожна обдарована людина, що плставила собі за мету служіння суспільству: він вибрав для своїх опер античні сюжети, популярні не тільки по своїй темі, але і важливі з точки зору сучасності.

        Алкід, герой однойменної опери, вибирає шлях служіння ідеалам добра, шлях подвигів і звитяг, боротьби за славу вітчизни.

        Музика "Алкіда" вже більш зріла, чим в "Креонті". Бортнян-

ський став більш уважним до малюнку характерів персонажів, більш різноманітним в мелодиці, більш розкованим.

        "Алкід" – не випадкова тема для Бортнянського. Він ще пам- ятав постановку у Петербурзі "Альцеста" Г. Раупаха, де він виконував одну з головних ролей.

 

                                                       - 17 -                                                   

 

 

 

 

         Бортнянський сам, будучи в Італії, і пізніше, все своє життя, на протязі всього свого шляху сходження по придворних сходинках до слави видатного російського музиканта, був прикладом служіння високим ідеалам. Остання його опера – також про це. Полководець Квінт Фабій порушує заборону на воєнні дії, дану йому диктатором Люциєм Папирієм. Він вступає у бій з ворогом і отримує блискучу перемогу. Папирій прощає полководця за порушення. Але Квінт Фабій не задоволений цим "помилувнням", і тоді суддею виступає народ. Він бере під захист Квінта Фабія. Нард кладе останню крапку в цій драмі, тобто він і є головним вершителем доль і справ.

        Це було явною відповіддю на відомі слова російської імператриці: "черни не должно давать образования, поскольку… не станут нам повиноваться в той мере, как повинуются теперь."

       У 1779р. Бортнянський отримує листа від директора Придвор-

них театрів Івана Єлагіна, в якому його "просять додому ко двору, взявши з собою всі Ваші сочінєнія" і обіцяють, в разі його бажання ще раз відвідати Італію – відпустити.

        Що ж, пройшло десять років. В Росії багато що змінилося. Змі-

нився і фаворит Катерини. Григорій Орлов вже не користувався впливом на імператрицю. Його місце зайняв швидко піднімаючийся наверх – граф Потьомкін.

        Згадалися і листи Максима Березовського. Його життя на батьківщині склалося невдало. Вже два роки пройшло з дня його смерті.

       Але треба повертатися. І восени 1779р. Бортнянський вирушає у дорогу. Шлях був довгим – близько 2,5тис. Кілометрів. По дорозі була зустріч з Андрієм Кириловичем Розумовським, ровесником і земляком по народженню Бортнянського, який їхав у Неаполь до місця свого призначення, схожого на вигнання.

       Російського кордону досягли в середині листопада. Ось вона – Росія – засніжена, свіжа, і студена. Що ж чекає попереду?..            

 

                                                  - 18 -                                                     

 

 

 

 

 

 

 

      Схвальні відгуки КатериниІІ і триумфальний прийом міцно закріпили репутацію Бортнянського як одного з найталановитіших російських музикантів. Але посада, яку він отримав при дворі, здавалась незначною - придворний капельмейстер, яких там раху-

валось немало. Всі головні посади були на той час в руках італійців.

       Бортнянський повернувся на батьківщину, де, здавалось би, сама доля повинна би була йому сприяти. І він поринув у роботу. Зранку і ввечері він грає при придворному співочому хорі, а вдень керує роботою хору Смольного інституту шляхетних панночок. Поміж тим встигає створювати власні хорові твори, окремі романси, пісні, багато з яких пізніше стануть частинами його великих опер, також пише авторські духовні твори, як, наприклад, "Херувимська".

        Хори Бортнянського, написані ним в той час, співали по цілому Петербурзі, вони вже тоді увійшли в російську музичну скарбницю. Його хори – Відточена музична мова, використання всіх найбільш відомих форм музичної виразності, сміливе включення побутуючих світських жанрів, таких,як марші, менуети, канти. Композитор, в жилах якого текла кров вихідця з української козацької сім ї, зробив зрозумілими і привабливими в самих широких колах свої невибагливі музичні твори. Він був демократичним у своїй творчості і тому користувався успіхом в усіх прошарках російського суспільства.

       В той період матеріальне становище композитора було досить скрутним. Єдиним його багатством була колекція картин, що він привіз з Італії. А в загальному він ледь-ледь зводив кінці з кінцями.

       Але його тривожила друга проблема: ніде було прикласти свої сили, працювати у великих жанрах.

       Композитор час від часу приймає участь в музичних постанов-ках. В якості капельмейстера його мають за честь в урочистих випадках запросити вельми поважні особи. К. Кніппер запросив     

 

 

 

 

                                                   - 19 -                                                

 

 

 

 

 

Бортнянського для участі в оперних постановках свого камерного "Вольного театру". Цілими днями Бортнянський пропадав у театрі. І все ж таки монотонно, в якомусь заповільненому ритмі проходили дні, роки…

       В столиці і по всій країні виникали нові театри. З 1779 до 1787 року відкрились Вольний театр К. Кніппера, що давав вистави у приміщенні Дерев яного театру, новий театр Меддокса – Петровський театр у Москві, театри у Вологді, Тамбові, Рязані, Воронежі, Іркутську, московський Воксал на Рогожському полі, Великий або Кам яний театр в Петербурзі, театр при Московському виховному домі і, нарешті, знаменитий петербурзький Ермітажний театр.

        Велику роль в становленні музичного мистецтва зіграли держав-ні міроприємства, проведені КатериноюІІ. 12 липня 1783р. вона підписала спеціальний указ про оперу. Указ по-справжньому регламентував всі діючі в столиці театральні трупи – по їх напрямку і по відповідному грошовому утриманню. По певному розпорядку вказувалось проводити музичні вечори.

       Діставав в указі конкретні вказівки і музикант-композитор:"Ка-пельмейстер зобов язаний на кожний рік створювати по одній або по дві опери серйозних і по дві опери комічних з балетами".

        Особливістю нового указу було те, що "вихованню музичної зміни з вітчизняних талантів віддається нині перевага".

         Цим указом була відкрита широка вулиця для становлення російської опери. І саме головне – " природні росіяни повинні користуватись в тому перевагою перед іноземцями". Це була відчутна зміна для Бортнянського. Саме з цього часу розквітає його оперна творчість.

       У 1784р. на період від їзду Паізієлло капельмейстером і клавеси-ністом "малого" двору призначили Дмитра Степановича Бортнян-ського. Він і раніше був в оточенні великокняжої родини, його музику

 

 

                                                     - 20 -                                                 

 

 

 

 

 

Добре знала і завжди захоплювалася нею Велика княгиня Марія Федорівна.

        Бортнянський починає писати інструментальну музику для "потреб" малого двору, а також дає уроки Марії Федорівні.

          Швидко минув рік. Настав січень1785-го року, але Паізієлло в Росію не повернувся. Дмитро Бортнянський залишається на посаді капельмейстера при "малому дворі".

         Навчаючи музиці Велику княгиню, Бортнянський повинен був заповнити прогалину в нотному матеріалі. І він з честю виходить з цього становища, підготовлює для Марії Федорівни цілий альбом сонат, призначених для виконання на фортепіано, клавесині і клаві-корді. Цей подарунок мав величезний успіх і у відповідь 30 квітня 1785-го року Дмитрові Бортнянському був наданий перший у його житті, поки що не високий, але все-таки, чин – колезького асессора, по армійському рахунку рівноцінний майорському.

         Сонати з альбому Бортнянського приваблювали мелодійністю, особливо втих місцях, де серед музичних побудов типово італійського характеру з являлись мелодії і фрази з відомих російських або україн-ських пісень.

         В цей період Бортнянський викладав музику також і у Смольно-му інституті шляхетних панночок, і у сухопутному Шляхетському корпусі. Обидва ці навчальні заклади мали великі традиції в галузі драматичного мистецтва. Все це сприяло тому, що музичний театр у Павловську був одним зведучих у Росії. Саме тут була написана Бортнянським на замовлення Марії Федорівни у 1786-му році коме-дійна опера "Свято сеньйора".

        Всі основні артистичні сили двору приймали участь у "Святі сеньйора". Успіх цієї опери, вправна гра акторів, а головне – чудова музика викликали бажання випрбувати сили учасників у новій опері, більш об ємній і складній. Марія Федорівна замовила Лафермьєру     лібретто. Вже в липні воно було готове. Тут же була написана і му-зика – Бортнянський не заставив себе чекати. Оперу назвали -                                           

 

 

                                                      - 21 -                                                

 

 

 

 

"Сокіл". Композитору згодились де-не-де мотиви італійської опери

"Алкід", яку він поставив в Модені.

         Прем єра "Сокола" відбулась 11 жовтня 1786р. Постановка показала віртуозну майстерність російського маестро, що виписав окремі арії і балетні вставки витончено і професійно. Теплота музики, розкованість і навіть грайливість були легкі для сприйняття, а досконалість форми зробила "Сокіл" хрестоматійним твором. Ця опера ставилась в багатьох приватних театрах того часу.

         Рівно через рік в стінах Павловського театру прозвучала нова і остання з "французьких" опер Дмитра Бортнянського – "Син – су-перник або Нова Стратоніка". Це була, мабуть, єдина опера-серіа, написана російським автором, де одночасно помітні і елементи опери-буффа.

         "Син-суперник" ставився надзвичайно пишно. Декорації вимальовувались довго і ретельно. Костюми були надзвичайно феше-небельні. Марія Федорівна зі згоди чоловіка розпорядилася видати акторам всі фамільні дорогоцінності. І все це сяяло зі сцени різноко-льоровими променями і прикрашало виставу. Не обійшлося і без кур-йозу. Іван Долгоруков, співаючи арію дона Карлоса, зробив різкий рух, нитка в погоні обірвалась і на підлогу посипалися дорогоцінні прикраси. Оркестр затих. Зал зачаїв подих. Великий князь Павло Петрович вчепився в бильця крісла. Але тут же махнув рукою на знак того, щоби виставу продовжували. Наступаючи на скарби, актори дограли третій акт.

         "Син-суперник" став тріумфрм Бортнянського. Але це була і лебедина пісня композитора у оперному жанрі. Більше опер ство-рити йому не прийшлося.

           Задумав Бортнянський написати оперу на популярний у ті роки сюжет "Поль і Вірджинія". Але здійснити задумане було не-можливо. Служба знову ж таки заставляла відволікатись на різні дрібниці. На вимогу двору Дмитрові Степановичу прийшлося перекласти окремі номера з "Сокола", які тепер повинен був вико-

 

                                                     - 22 -

 

   

 

    

              

 нувати духовий секстет. Вцей час композитор працював над знаменитим в майбутньому Квінтетом, концертом для чембало з оркестром, трьохчастинною Концертною симфонією. Навсіх придворних святах звучить музика Бортнянського. Часу на написання "Поля і Вірджінії" немає. Прийшлося обмежитися рядом романсів на французькі тексти. Романси Бортнянського стають його новою візитною карткою для входу в кращі салони Петербурга. "Збірник романсів і пісень" побачив світ у 1793р.

        В зв язку з постійними сварками між Марією Федорівною і Павлом Петровичем плин музичного життя у Павловську було пору-шено. Уже ніхто не замовляв композитору опер. Павло з головою поринув у воєнну справу. Але і на цьому поприщі музика Бортнян-ського зіграла свою роль. Найпопулярніший воєнний марш того часу "Гатчинський" був написаний саме Бортнянським.

          Марія Федорівна подарувала Бортнянському у власність ділян-ку землі у Пваловську. Так він став власником "дачі". Композитору в той час було 45 років. Він був постійно зайнятий придворною служ-бою. Часу на творчість не вистачало. Грошей не вистачало на утримання господарства. Крім того, він відчував деяку творчу кризу. Це його дуже пригнічувало. Адже пройшло майже двадцять років після повернення його з Італії, а він до сих пір залишився на найниж-чій музичній посаді при "малому" дворі.

            Але скоро настали великі зміни. 6 листопада 1796р. померла цариця КатеринаІІ. Буквально в наступні дні – не роки – друзі і на-ближені Павла Петровича (нового імператора) отримали важливі державні посади і великі винагороди.

            ПавлоІ доручив своїм підданим привезти з Москви з Успен-ського собору Кремля всі регалії для вінчання на царство. Такого ще не бувало. Вінчання завжди проходило у Москві.

            Але Павло мав свій план. Він збирався здійснити обряд покла-дання імператорської корони на прах свого батька, вбитого трид-

 

 

                                                     - 23 -                              

          

                                                                                                  

 

 

 

цять з дишнім років тому і не встигнувшого коронуватися – ПетраІІІ. Цим він ніби демонстрував справедливість.

         Задумане дійство повинно було вразити всіх. Павло одразу згадав про Придворну хорову капелу. Співати під час покладання царських регалій повинен найкращий в імперії хор.

         ПавлоІ викликав до себе директора капели. Йому доповіли, що після смерті Марка Федоровича Півторацького ось уже півтора року на цій посаді нікого немає. Павло вирішив справу миттєво. На п ятий день свого правління він підписав указ, в якому призначив Бортнян-ського управляючим капели і дав йому новий чин – колезький радник, що відповідало полковнику. Це було 11 листопада.

         18 листопада на цвинтарі Олександро-Невської Лаври була роз-крита могила з якої були вилучені останки ПетраІІІ. 25 листопада, приведені до ладу, вони були перекладені в труну і поставлені в мона-стирському соборі. В урочистій обстановці був здійснений обряд по-кладання імператорської корони на череп мерця. І ще через тиждень труна з уже вінчаним імператором ПетромІІІ була перевезена до Зимового палацу і поставлена біля труни, де вже майже місяць лежало тіло КатериниІІ. Так вони зустрілись знов – бувший чоловік і дружина, імператор і імператриця, жертва і вбивця.

         5 грудня відбулась церемонія відспівування покійних. Хор При-дворної співочої капели співав "Панахиду", створену Бортнянським спеціально для цієї події. Це стало першим екзаменом композитора на новій посаді.

         Бортнянський повернувся в капелу, як в рідний дім. Але уже для того, щоб самому бути відповідальним за теперішнє і за  майбутнє головного хору держави, за долі його кращих вихованців.

         Перша ж зустріч з хором була дуже теплою. Хористи з захоп-ленням дивились на відомого композитора. Багатьох з них Бортнян-ський знав. Тут зібрався весь цвіт російської музики. Хвилювання охопило композитора при першій зустрічі з хором Придворної співо-чої капели. На його плечі лягала колосальна відповідальність. Не

 

                                                     - 24 -            

  

             

 

 

 

можна було починати свою діяльність, тільки повторюючи своїх попередників. Але в той же час не слід було і прийматися за які-не-будь суттєві зміни.

        Століттями складались традиції російського хорового співу і дуже нелегко було визначити – куди і як розвивати хорову справу? Що внести нового? Що зберегти в тому вигляді який є, ачому по-вернути древнє істинне обличчя? Всі ці питання повинен був вирі-шувати новий керуючий головним хором Російської держави – Дмитро Степанович Бортнянський.

        ПавлоІ, наводячи свої порядки при дворі, наказав скоротити чисельність Придворної співочої капели в чотири рази. Бортнянський у письмовій формі обгрунтував неможливість виконання цього наказу. В той час це могло би прозвучати як підписання вироку про власне розжалування, якщо не гірше. Але, на диво, результат був фантасти-чним. ПавлоІ, напевно, не міг відказати прославленому композитору. Склад Придворної співочої капели залишився таким, яким його подав Бортнянський.

         Хор для Бортнянського був однією великою родиною. Він сам виріс в цій родині. І тепер створював всі умови для нормального побуту і життя своїх підопічних. Він особисто прослуховував всіх кандидатів в капелу. Як і раніше, привозили багато співаків з Украї-ни. Бортнянський розмовляв з кандидатами, перевіряв в першу чергу їх голоси, а потім уважно вивчав здібності до інших наук.

           В перші ж місяці капела під управлінням Бортнянського співає у Ермітажному театрі хорові концерти. Дмитро Степанович наре-шті добився відділення основного хору від хору, призначеного для теа-тральних вистав. Залежність придворної капели від оперних поста-новок закінчилась, але залишалась друга залежність – від непрогнозованих забаганок імператора.

           5 квітня 1797р. у Москві на урочистому прийомі на честь коронації Павла хор співав "Песнословие", автором якого був Борт-нянський. Імператор був задоволений.

                                                     - 25 - 

                                                                                                                  

 

 

 

           28 квітня 1797р. Бортнянський отримує новий чин – стат-ський радник, що відповідає армійському бригадиру(генералу).

           Дуже багато було у Бортнянського адміністративних і папе-рових справ. Приходилось допомагати співакам із житлом. А влітку, коли імператор виїжджав у Павловськ, співаків приходилось поселя-ти на своїй дачі. Втаких умовах потрібно ще і музику писати, і служ-бу виконувати – керувати співочою справою. А більше всього – дбати про майбутнє російського хорового концерту.

          Писати хорові концерти Бортнянському приходилося давно. В Італії він пробував свої сили в цьому жанрі. Повернувшись до Росії, він з великою наснагою взявся за створення хорових концертів. Хоровий концерт став звичним жанром в часи КатериниІІ. Виконувався він в першу чергу в кульмінаційних моментах літургій, а також під час ін-ших служб. Тексти концертів складали строфи псалмів, але деколи визначались вони самим композитором. Для виявлення індивідуально-сті автора музики в хоровому концерті відкривалось немало можли-востей.

         Бортнянський глибоко розумів силу хорового багатоголосся, дію-чу на слухача. В цьому жанрі він виражав себе з найбільшою відда-чею. Можливість виявлення своїх здібностей в цьому жанрі вабила його, як, зрештою, і багатьох композиторів того часу.

         Вплив іта лійської традиції в хоровій творчості Бортнянського вельми відчутний. Давала себе знати школа заморських вчителів. Але він шукав інакших музичних форм. Введення російської пісні на теа-тральну оперну сцену також ще не стало визначальною тенденцією.

        Один за другим пише Бортнянський свої концерти. Вони друку-ються найкращими видавництвами, Виконуються найкращими хора-ми. Але справжнього результату нібито й немає.

       На початках він вводив в музичну структуру хорових концертів мелодії українських і російських народних пісень, що якнайкраще ляга-ли в загальний стрій концертів, тому що були побудовані по законах гармонії, дуже близьких до італійського стилю.

 

                                                     - 26 -                                                   

 

 

 

 

         

       Бортнянському були близькі і згодилися закони древньоруського співу, співвідношення і повторення звуків. Всі ці досягнення він приво-див до професійної форми. Так він робив незвичні відкриття, вперше визначав цілі тенденції, які будуть властиві творчості великих композиторів наступного ХІХ-го століття, не тільки російських, але і європейських.

         Бортнянський шукав і знаходив у кращих своїх концертах син-тез основних хорових форм європейської і російської хорових культур. Це був зовсім  новий ступінь в російській хоровій музиці.

         Бортнянський жив тим, що він робив, виконуючи свої обов язки і не поспішаючи перетворював у життя свої задуми. За тридцять ро-ків ним написано більше 50-ти хорових концертів. Майже в кожній лінійці його концертів можна впізнати мелодії народних пісень, мазу-рок і багато іншого. Результат такого синтезу був вражаючим. Найвишуканіші знавці європейської музики були в захопленні від почу-тих хорів Бортнянського.

        Поступово, з року в рік, Бортнянський добивався від хору капели того, щоб він міг виконувати його концерти на тому рівні, який лежав в основі їх задуму. Для цього була потрібна спеціальна підго-товка. Хорові партії поділялись на п ять шість і навіть дев ять голо-

сів.

       Вводились новшества. Вироблялась агагіка(заповільнення або прискорення), динаміка і артикуляція. В партитурі давались пись-мові рекомендації. Це надавало хору більшої організованості. Для упо-рядкування динаміки стали використовувати позначення сили звуку, нюансів. Це була справжня наука хорового співу, яка вже обіцяла дати свої перші плоди.

        Тепер Бортнянський вирішив розширити виконавську діяльність капели. Почались щотижневі відкриті концерти в залі Капели – вдень по суботах. З самого першого виступу капели зал був переповне-ний. Бортнянський завжди сам диригував хором.

        Капела розросталась, набувала сили, отримала успіх. Бортнян-

 

                                                     - 27 -                                                 

 

 

 

 

 

 

ський, як педагог і порадник, був потрібний всім. Його учні роз їжд-жалися по всій країні і привозили з собою не тільки його традиції, але й твори свого вчителя, які одразу ж входили в місцевий репертуар.

        Бортнянський в своїй хоровій творчості виразив максимум того, на що був здатний сам і на що його могла надихнути епоха. Він був одним з небагатьох музикантів, який переступив з епохи Катерини в епоху Олександрівську, вдало обминувши всі дивацтва короткого, але пам ятного для країни правління ПавлаІ.

        В ХІХ ст. російська музика ввійшла потужно, з широким розма-хом. Документи відображають музичне життя того часу досить широко. Починалась не тільки нова сторінка російської історії, але і нова сторінка російської культури.

        У 1802р. в північній столиці Російської держави відбулась важ-лива подія для подальшого розвитку музики. За інійіативою найбільш передових любителів музики було засновано Петербурзьку філармоній-ну спілку. Головною метою спілки стало проведення постійних концер-тів, в яких мали приймати участь найкращі виконавці. На відкритті спілки для виконання вибрали ораторію Гайдна "Створення світу". Для такої справи запросили хор Придворної співочої капели, який був найкращим на той час.

        Бортнянський з задоволенням дав згоду на участь хору капели у першому ж концерті спілки. З 1802р. Придворна співоча капела була постійним учасником концертів Петербурзької філармонійної спілки.

       Бортнянський стає пропагандистом хорового виконавства і му-зичної культури. Серед передових діячів російської культури він уже тоді мав славу знавця найрізноманітніших сфер мистецтва. Він жив у сучасній йому культурній сфері своїм, дещо осбливим життям. Його знали і поважали. Запрошували на засідання і вечори, як заслуженого метра, як почесного члена. Його думку цінували і приймали, як ін-струкцію до дії. Але він ніколи не зходився з представниками тих чи інших течій. Він вважав, що його основна справа – капела.

 

 

                                                     - 28 -                                                 

 

 

 

 

 

Отже, ніякі суспільні течії не проходили повз нього. Звернутися до нього за участю або допомогою, особливо у сфері створення музики, вважалось справою почесною. А він і не відмовляв, квапився виконати обіцяне. Він щедро роздаровував свої таланти, як і раніше, невтомно виявляв свою творчу багатоплановість.

        Одним з перших в Росії Бортнянський почав писати кантати. Цей жанр нелегко давався композиторам. І в першу чергу тому, що тексти кантат під силу тільки по-справжньому великим поетам. Найбільше різноманітних кантат написав Г. Р. Державін. Він же вперше сформулював сутність жанру і запропонував його вживання на російському грунті.

        Бортнянський, маючи за плечима багаж знань музичних жанрів ще з часів навчання в Італії, застосовував свої здібності у всіх видах кантат. Він створював і пишні кантати на приїзд або від їзд тих чи інших коронованих осіб. Наприклад, "Гряди, гряди, благословенний" на зустріч ОлександраІ. Він писав кантати для урочистого виконан-ня в моменти суспільного життя Росії, як, наприклад,"Любителю художеств" для А. С. Строганова. І, нарешті, він писав також і "су-спільно-політичні" кантати, першою з яких була для нього "Страны российски, ободряйтесь", створена в момент, коли російські війська вели бойові дії на берегах Дунаю. Майже всі ці кантати написані на тексти Державіна. Так обидва художники стали основоположника-ми нового музично-поетичного жанру в Росії.

         Рік 1812 наступив, спочатку нічим непримітний. Але в червні звістка про те, що армія Наполеона рушила на схід, розповсюдилась при дворі зі швидкістю блискавки.

         Російська армія змушена була відступати.

         Ще одна звістка: Наполеон наближається до Москви.

        Не тільки воїни ставали на захист Вітчизни. Разом з ними від-давали свої сили, уміння і талант і російські художники, літератори, музиканти.

         Бортнянський вже мав досвід створення військової музики.

 

                                                     - 29 -                                                    

 

 

 

 

 

         Під час подій Вітчизняної війни він створює те, що тяжко поставити поряд з усім, створеним ним в попередні роки. То була нова музика, не схожа на звичні традиції музики 18-го століття.

        Спочатку Бортнянський створює "Песню ратников". Її можна віднести до ряду гімнів, які йому приходилось уже писати. В центрі уваги тут стоїть образ російського воїна, що виступив на захист Батьківщини. Незадовго до Бородінської битви Бортнянський пише "Марш всеобщего ополчения". Але цей твір вимагає для виконання концертного залу, оркестру і, звичайно, хору.

       Але потрібен був такий твір, який би міг бути виконаний всюди, навіть у польових умовах. Ним став твір "Певец во стане русских во-инов", написаний Бортнянським на вірш Жуковського.

        Бортнянський створив хорову, застольну пісню. Її можна було виконувати разом і окремо. Супроводжувати спів соліста і хору по задуму повинен був симфонічний оркестр. Але "Певца" виконували і зовсім без оркестру, як застольну гусарську пісню.

        Маестро виконав свій обов язок перед рідною землею. "Певец во стане русских воинов" – Один з заповітів Бортнянського.

        Останні роки життя композитора були зв язані, як і раніше, з Придворною капелою. Старість давала про себе знати стоиленістю, помітною для оточуючих. Але повага і поклоніння перед авторите-том великого маестро сприяли тому, що всяке його зауваження було для співаків законом. Любов, з якою відносилися до композитора в ка-пелі, заставила зберегти таку легенду про останні дні життя Борт-нянського: Хворий композитор, відчуваючи наближення смерті, за-кликав до себе кращих співаків і попросив заспівати свій найкращий концерт – "Вскую прискорбна еси душа моя". Співаки не могли відка-зати своєму наставнику. Під звуки цього чудового концерту Бортнян-ський і помер, сидячи у кріслі…

        Сталося це 27 вересня 1825 року. Поховали його на Петербурзь-кому Смоленському кладовищі біля дверей церкви Ірана Богослова. 1-го

 

 

                                                     - 30 -                                                   

 

 

 

 

 

жовтня над цим кладовищем пролунали звуки багатоголосних пани-хидних концертів Бортнянського, що неодноразово звучали при похо-ваннях великих російських історичних діячів тої епохи, концертів, з якими тепер проводжали в останню путь їхнього творця…          
 

 

 

 

                                                     - 31 -                                                     

 

 

 

 

 

 

 

                  СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

 1). Іванов В. Ф. "Дмитро Бортнянський". Київ, "Музична               

                                                                                        Україна",1980.

 

 2). Ковалёв К. П. "Бортнянский". М., "Молодая гвардия",1989.

 

 

 3). Енциклопедія українознавства.

 

 

 4). "Музыкальный энциклопедический словарь". Москва, "Советская

                                                                                энциклопедия", 1990. 

                                                               

                 

 

                         

 

 

 

 

 

                                                                                                     
 


Яndex
 
загрузка...